29 крилів одне коло одного, і громовиця посеред хмаровиння, з якого ми допіру спустилися. Насуває холод. Я відганяю геть зайві думки і зосереджуюся на магії, що проходить через її тіло. Немов бур’ян, я витягую гнилизну так обачливо, як тільки можу. Пальцями промацую ґрунт, видаляючи гнійний застій, в якому сповив Аурін, дозволяючи її тілу призвичаїтися. Я не кваплюся, забираю усі гнилісні часточки, що нагадують відсохлу глину, яка відпадає шмат за шматом. Попри кусливий мороз, на моїх скронях проступають краплі поту. Зі зціпленими зубами я повертаю магію собі, назад до моїх вен, щоб вона клекотала у власному плині. Я витягую з Аурін геть усе до останку, допоки в ній не зостається останній клаптичок. Одна насінинка — у її грудях. Та коли я закликаю її, пнуся витягнути її з тіла Аурін, відчуваю опір. Замість того, аби за прикладом решти відлягти, цей клаптичок запускає в неї свої шипи, ніби намагаючись зостатися. Ніби намагається втримати Аурін у своїх пазурах. Я суплю брови, мої руки дрижать, тоді як гниле коріння з моєї шкіри розгалужується по моїх руках. Воно сповзає з моїх долонь і промикається під кінчики пальців. Тьмаві лінії роздирають мене зсередини, погрожуючи простромитися крізь шкіру. Від замішання та страху моя щелепа посмикується. Ніколи моя гнилизна не бувала такою затятою. Ніколи так одчайдушно не протистояла поверненню в мої жили. Я не боровся з нею вже роками, принаймні з дитинства. Мені дуже рано довелось вчитися давати раду зі смердючою магією, аби вона не знищила всіх, хто супроводжує мене по життю. То що в дідька тепер коїться? Я гарячково оглядаю Аурін, але на ній немає жодного іншого зерняти гнилі, жодного іншого клаптичка на її тілі. Вся гнилизна полишила Аурін, залишивши її такою, якою вона була доти, тож чому не сходить ця остання насінина?
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx