10 в жилах. Мене охоплює відчуття зацькованої вразливості, наче я загнана в кут звірина, змерзла в снігу і неспроможна ворухнутися. Та найбільше мене непокоять моторошні звуки, що долинають із замку. Плюскіт. Скрапування. Брязкіт. Розбивання. Більше лементу. Зривається ще один різкий крик, коли золото зненацька виплескує рідиною із вхідних дверей. Усі водномить відсахуються, і засапані, переполохані люди, що біжать із замку, врізаються в юрбу перед собою, пропихаючись якомога далі звідти. Ману та Кеон стоять переді мною, повернені обличчями до Ренголдського замку, й обидва відштовхують мене назад з наміром захистити, а тим часом охоронці оточують нас колом. Не всім моїм охоронцям пощастило продертися крізь юрмище, та я навіть не хочу роззиратися й перевіряти, скількох я втратила. Золото виливається з дверей і розплескується довкіл замкових мурів, струмуючи з парадних сходів. Немовби простягаючи руки, воно заледве не вихоплює чоловіка, але останньої миті його висмикують стражі. Від безсилої спроби рідкий метал обрушується долі, немов капосне дитя, що б’є кулаками об землю і розбризкує воду. На засніжених сходах виринають золоті пасмуги, що бруднять камінь. Із вікон золото стікає, наче кров, забруднюючи скло та вибігаючи з-під луток. На зовнішніх мурах замку довкруж нас висять смолоскипи, і хоча світло мало б давати відчуття безпеки, воно наче втримує нас усіх у пастці. Я вже збираюся запропонувати братові податися геть, якщо золото далі розливатиметься, і нас затиснуть у натовпі, але десь у замку лунає перекотистий гуркіт, що уриває мій намір. Я гарячково перебігаю очима від свого брата до Кеона, прикидаючи, що ще могло обвалитися в замку, кого ще могли вбити. Але той звук, схоже, стає вісткою кінця, адже золото, що вкривало стіни, раптом тьмяніє і припиняє брижитись.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx