14 Наростає крещендо голосів, і за кілька секунд цей поголос розноситься таким бурхливим потоком, що годі й намагатися його спинити. Якого біса я могла таке проґавити? Як я могла не знати? —Ти тремтиш, — каже мій брат, вириваючи мене з виру думок. Він кидає погляд через моє плече. — Ваша королева змерзла. Закутайте її в щось. Позаду долинає рипіння ніг, і на мої плечі лягає важка мантія. —Тримайте, королево Кайло. Стискаю пальцями комір мантії і стягую хутро на грудях, хоча навіть воно не захищає від холоднечі, що пробирає до самих кісток. Мені слід повернутися до Третього Королівства, де я зможу прогулюватися пляжем на теплому осонні та знову відчувати бодай дещицю тепла після всієї тутешньої холоднечі. Та тепер мені ніяк повернутися додому. Не тоді, коли все, над чим я так ревно працювала, прослизає крізь мої пальці. Відчуваю звернені до мене погляди людей, що чекають вказівок. —Ману, нехай хтось підтвердить, що Равінґер тільки-но дременув із леді Аурін. Мій брат згідливо киває і щезає з очей, коли я чую, як він роздає накази. Роззираюся дворищем і помічаю, що тут зібралися тільки гвардійці Ренголда. Немає жодного Мідасового стража. Не видно жодного позолоченого обладунку. —Кеоне, — кличу я, і він притьмом обертається. — Нехай хтось із варти Ренголда зайде в замок і підтвердить, що небезпека минула. Нехай спробують віднайти Мідаса і перевірять, чи не потребує король допомоги. Він киває й відходить, підзиваючи на мигах кількох гвардійців П’ятого Королівства, що стовбичать довкола затвердлих цяток золота на снігу й обережно торкаються їх ногами.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx