«Характерник» Василя Шкляра
14 запорожцям їсти дичину, а також збиратися гуртами поза своїм куренем, танцювати, грати в карти, бити- ся навкулачки. Лише трьом козакам, Сірковим люб ленцям із Пластунівського куреня — Кирикові, Гирі й Костогризові дозволялося більше, оскільки вони пильнували підступи до Січі на випадок з’яви воро- га чи підозрілого люду, а цього разу ще й мусили вчасно попередити про чуму кошового отамана Сір- ка, коли той вертатиметься з походу. Хоча Кирик, Гиря і Костогриз були тими бестіями, яким не треба дозволяти чи забороняти кудись виходити і заходи- ти, вони, ці Сіркові любленці, могли невидимо про- йти де хотіли, не лишивши ні сліду, ні знаку. І Сірка їм не треба було виглядати, вони його чули за сотні верстов. На щастя, козацька мати Богородиця прийшла за- порожцям на поміч ще до повернення кошового. Зав дяки молитвам і старанням наказного Грицька Пе- леха, судді Степана Білого, отця Петра та всього чесного товариства чума відступила ще до морозів, хоч саме їх вона боялась найдужче. Пошесть відійшла, однак наказний карантину не зняв. Ця безноса трясця з косою мала звичку вертатися без попередження, якщо забулася когось забрати з собою. І тепер Гриць- ко Пелех, вислухавши вість пластуна Кирика про велику тайну донців, з якою вони прийшли в Січ, сушив голову, чи прийняти їх, чи хай дожидають Сір- ка, аби не брати гріха на душу. Щоб того гріха було менше, він покликав на раду суддю Білого та писаря Яковину. Зійшлися у військовій канцелярії, повсідалися за важким дубовим столом, вичовганим ліктями до біло- го блиску, і Грицько Пелех розповів товариству про
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx