«Характерник» Василя Шкляра
15 вість, принесену пластуном Кириком, про велику тай- ну, з якою прийшли до них донці. —Що будемо робити? — повів Пелех важкими, як биті таляри, очима. — Це ж той Міюський, що вже колись заходив до нас? — спитав писар Яковина, аби не мовчати. І при- гладив розпушені конопляні вуса. — Той. — Чи не Іваном його звуть? — подав голос і Степан Білий. — Іваном, — трохи дратуючись, сказав Пелех. —Але я питаюся, як нам бути? Чи приймати їх, чи хай ждуть Сірка? —Ну, чума немов одійшла, — знов пригладив вуса писар Яковина. — А карантин не знято, — докинув суддя Білий. Наказний Пелех бачив, що їм обом так само, як і йому, — хочеться й колеться. Вони згоряли від ціка- вості — з чим прийшли донці? — але не вгадано було, чим це може обернутися для кожного з них, тому ні проноза Андрій Яковина, ні старий лис Степан Білий не хотіли лізти поперед батька в пекло. І, щоб довго не розводитися, Грицько Пелех сказав: — Так, давайте прямо. Не крутіть хвостами. — Годилося б коло зібрати, — дмухнув у вуса писар Яковина, і вони, його вуса, знов розпушилися, немов на вітрі. — Чи бодай скликати курінних, — почухав потили- цю суддя Білий. —Ні, — сказав Пелех. —Карантину ще не знято. Ми навіть до церкви ходимо по одному. Тож вирішуймо втрьох. Ти, Андрію, за чи проти? — Пелех втупив очі- таляри в писаря.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx