«Характерник» Василя Шкляра
16 — Проти чого? — не зрозумів той. — Ти за те, щоб прийняти донців, чи хай ждуть Сір- ка? — пояснив Пелех. — Та як сказати. І за, і проти. Не знаю. Я так, як ви двоє. — А ти, Степане? — глянув Пелех на суддю. — Я теж отакої, — і далі крутив рудим пухнастим хвостом суддя. — З одного боку за, а з другого проти. Виходить, як ти, пане наказний, вирішиш, так і буде. — Гм, — гмикнув наказний Грицько Пелех. — Річ у тім, що я теж і за, і проти. — То що ж робити? — спитав Степан Білий, хоч йому, як судді, годилося першому покласти свій ріше- нець. — Еге, — тріпнув вусами писар Яковина. — Зако- вика. — Якщо не знаєш, як чинити, то покладайся на фор- туну, — сказав Пелех. — Сиріч на жереб. Він поліз рукою у глибоку пазуху жупана й дістав срібного єфимка ?1 . — Якщо монета впаде догори орлом, тоді хай захо- дять. А якщо догори конякою, тоді зась. Згода? —Мудро! — в один голос сказали суддя і писар. Пелех нігтем великого пальця підкинув монету, вона срібно замерехтіла в повітрі, потім, дзенькнувши, вда- рилася об дубову стільницю, підстрибнула й не поко- тилася далі, а лягла перед їхніми очима догори орлом. Пелех, Білий і Яковина відчули полегшу, бо всім трьом вже не стачало терпцю дізнатися, з чим же прийшли до них донці. Але ні суддя, ні писар не знали, що на 1 Єфимок — срібна монета, на якій з одного боку викарбувано двоголового орла, а з другого — царя Олексія Михайловича на коні.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx