«Характерник» Василя Шкляра
18 Кирик повів прибульців до конов’язі, тимчасом як Іван Міюський і молодик у зеленому лисячому капта- ні, віддавши козакам поводи, пішли до посольського куреня, куди їх чемно запросили старшини. Тут вони сіли на широкі лави, застелені перськими килимами, й Іван Міюський, сапнувши повітря своїм чималим горбатим носом, відчув різкий запах сірки і дьогтю. — А що, пане наказний, — звернувся він до Грицька Пелеха, — чи то правда, що джума ?1 вже покинула Січ? — Показує на те, — відповів Пелех. — Або що? — Для нас це важніше, ніж вам, — сказав ІванМіюсь- кий. — Зараз самі зрозумієте чому. Грицько Пелех, суддя Білий і писар Яковина, які сиділи навпроти гостей, аж засовалися на широкій лаві, так їм не терпілося почути, з чим прийшли гості. Пелех переводив свої тверді очі-таляри то на Івана Міюського, то на молодика, котрий уже розстебнув свого зеленого лисячого каптана, під яким була виш нева черкеска. Суддя Білий подумав, що взагалі-то воно не зовсім правильно, що вони оце втрьох будуть вислуховувати донців із таємним зізнанням. У таких непростих випадках переслухання мав би провадити він сам, військовий суддя, а тоді вже виносити питання на старшинську чи й козацьку раду, якщо воно підда- ється розголосу. Так собі подумав Степан Білий і від- чув, як йому засвербів кібчик, наче там у нього справді був хвіст і ним уже час було покрутити. Писар Яковина не зводив очей з молодика в дорого- му каптані й черкесці. Він одразу помітив, що в того праве вухо вдвічі більше за ліве, і вбачав у тому якийсь особливий знак. А який — вони зараз дізнаються. 1 Джума — інша назви чуми.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx