«Характерник» Василя Шкляра
21 — Кошовий буде через тиждень-другий, — сказав суддя Білий. —Ми знаємо, що він у поході, — кивнув горбатим носом Іван Міюський. — Тому дозвольте нам переси- діти у вас, поки Сірко повернеться. Нашого донського товариства всього дев’ять душ, окрім царевича. Щодо харчу, постою і фуражу для коней, то гроші ми маємо. — Ви нас не об’їсте, — сказав Пелех. —Але ж ви чули, що в нас чумний карантин? — Знаємо. —Не боїтеся? —Ні, — похитав головою Міюський. — Господь-Бог порятував царевича в таких пекельних напастях, що тепер його ніяка джума не візьме. Тепер він не боїться ні огню, ні меча, ні третього болота. Симеон Олексійо- вич, можна сказати, постав із мертвих, як і Син Божий. Але про все ви дізнаєтесь потім. Скажу тільки таке: якщо Всевишній вирвав його з рук смерті, то, певно ж, вготував для нього особливе призначення. Наказний Пелех, суддя Білий і писар Яковина були схвильовані такими словами. Писар згарячу хотів за- питати в Івана Міюського, чи той не навчався в Київ- ській академії, що такий одукований. Там вони могли навіть бачитися. Проте Яковина змовчав: хай іншим разом. Старшини порадилися і вирішили оселити царевича не в грецькій хаті, де вони оце вели бесіду, а в самій Січі, в окремому курені, що стояв недалечко від По- кровської церкви для надзвичайних гостей. Показний то був курінець — укритий ґонтом, не очеретом, із гли- нобитними вибіленими стінами, куди вже давно ніхто не заходив, то й чума не навідувалася. Нехай царевич
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx