«Характерник» Василя Шкляра
24 Але ні Панько Лучка, ні Гаврусь Мережка, які при- йшли з Дону разом із царевичем, не знали, що тепер буде, вони навіть не здогадувалися, чого царевич при- їхав на Січ. А може, й знали, та не хотіли казати. Зате ж яку надію подали запорожцям! Вони відразу почали багатіти думкою, що тепер, нарешті, цар пришле їм давно обіцяне грошове жалування, пришле харчових припасів, пороху, свинцю, гармат, ядер та доброго сук- на на нову одежину, бо ця вже так обносилася та про- смерділася дьогтем, що соромно перед донцями. — Егей, товариство! — затрубив-завив на всю гор- лянку Вовкотруб. — А чого це старшина приховує від нас, хто прийшов на Січ? Не було ще такого! —Не було! — закричали козаки. — Треба потрусити ці лукаві душі та витіпати з них усю правду! Може, й жалування вже прийшло, а вони відмовчуються! Сір- ко б не мовчав! — Треба взяти їх за барки, насеру їхній матері! — і да- лі трубив Вовкотруб. — Ми не посполиті, щоб нас ду- рити! — За таке крутійство їх повісити мало! — Бач, що вони собі позволяють! — підстрибнув, як півень, і поплював на долоні Гандрій Тхорик. Він був лисий, без оселедця, зате до бійки руки свербіли за- вжди. —Розперезалися, поки немає батька Сірка! Бать- ко б їх вигнав із Січі, як мене колись вигнав був за те, що я заїхав у вухо одному підсудкові. Лучка з Мережкою, не раді, що розбазікалися перед козаками, втягли голови в плечі й сиділи без голів. — Яке там вигнати! — закричали кальниболотці. — Повісити! — Втопити! — Забити киями, як скажених псів!
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx