«Характерник» Василя Шкляра
26 Так сказав Грицько Пелех і, заткнувши пістоля за пояс, повернувся й спокійно пішов у курінь, а приниш- кла братія стояла ні в сих ні в тих. Потім понуро і при- соромлено стала розходитися по своїх касарнях. Після того козаків як підмінили, вони ходили січовим містечком шовкові, ніякої тобі гучної пиятики, ніякої сварки, і щодня молилися в церкві святої Покрови, ста- вили свічки і дякували Богородиці, що знов заступила їх у найтяжчу хвилину, відвернула чуму, затулила їх покровом своїм од лиха великого; а тут, як на те, ще государ-царевич до них явився, Сірка виглядає, і тепер братія козацька сушила голови, як би гідно та ґречно зустріти кошового. — Я знаю, що треба зробити, щоб потішити батька! — сказав Гандрій Тхорик, чухаючи ту місцину на тім’ї, де колись ріс оселедець. І він напоумив запорожців пошити царевичу Симе- ону Олексійовичу справдешню царську хоругву з дво- головим орлом, аби він, його сіятельство, вийшов із тією хоругвою назустріч батькові, коли той вертати- меться на Січ. Так і зробили. Високославний січовий кравець Пришийкобиліхвіст викроїв із дорогої тафти полотнище, вигаптували на ньому двоголового орла, наділи на древко, і ось, як тільки надійшла звістка, що Сірко наближається з військом до Січі, царевич Симе- он, а з ним наказний Пелех, суддя Білий, писар Якови- на, ще деякі значні та знатні запорозькі товариші ви- йшли за валову браму навстріч Сіркові. Кошовий, видно, вертався після вдалого промислу, бо над його військом теж розвівалася малинова хоругва, і від того ясного полотнища отаманове лице відсвічува- ло малиновою смагою. Та й усе військо цвіло, як макове поле, що простелилося серед зими перед Січчю, — тоді
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx