«Характерник» Василя Шкляра
27 зо дві тисячі запорожців ходило на Тягиню. В обозі, окрім возів, навантажених усіляким добром—від кили- мів, хутра, коштовних вин до срібного посуду й тютюну, були й полонені татари. За довгу дорогу вони змирили- ся з долею і тепер примруженими очицями зиркали на Січ, якою лякали їх змалечку. Ось вона стояла перед ними і дивилася на своє малинове військо, дивилася на Сірка, а Сірко дивився на неї, осіняючи себе хрестом. На татар же Січ зирила чорною бійницею з невисокої дерев’яної вежі, і, коли там гримнула гармата на честь повернення кошового з козаками, татари подумали, що всмалили по них, і попадали на землю. Наказний Пелех підвів до Сірка царевича Симеона, який тримав хоругву з двоголовим орлом, і пояснив, хто це такий. Проте Сірко, зморений з дороги, чи то щось не дочув, чи не подав виду, але він лише кивнув головою. Поздоровкався зі старшинами та значними товаришами, привітав козаків і сказав, що йому треба якомога швидше перечитати листи, які за його відсут- ності надійшли від гетьмана Самойловича. Ті листи зберігалися у військовій скарбниці. Сірко залишив військо на осавула, а сам, подавши знак писареві Ан- дрію Яковині, пішов до військової скарбниці, де на- решті сів не в сідло, а на лаву, випростав ноги в рудих чоботях з телячої шкіри, заплющив очі. — Читай! — велів він Яковині. ГетьманСамойлович писав, як завжди, одне й те саме. Турок з татарами збирається йти великими силами на Україну, з ними злигався Дорошенко, і тут треба забути про всі усобиці та спільно боронити отчизну. Москов- ський цар ОлексійМихайлович і він, гетьман, поклада- ють великі надії на запорожців, які завжди славилися вдалими воєнними промислами над бусурменами.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx