«Характерник» Василя Шкляра
28 «Ох і гадюка! Мені б твою булаву хоч на рік, живо- тина продажна…» — подумав Сірко і заснув. Писар Яковина читав. Він знав, що під такі читання Сіркові добре спиться, а Яковина Сірка любив. Хоча, якби кошовий не повернувся з Тягині живий, він би волосся на голові не рвав. Сірко вже на цьому світі нажився. Скільки йому —шістдесят? Більше? Не вга- даєш. —Шістдесят третій пішов, — сказав крізь сон Сірко. Яковина похолов. Але читав далі. Читав і думав: «Чорт! Шістдесят третій пішов… А кажуть, що він про- живає вже третє життя». Яковина любив цього чорта. Але краще б він не повернувся з Тягині. Хай би він потім жив і вчетверте, і вп’яте, але вже без нього, без Яковини… Коли писар дочитав листа, Сірко прокинувся. Роз- плющив колючі, в золоту крапочку очі й подивився на Яковину. — Кажу, шістдесят третій пішов, а розуму не на- брався. — Хто? — спитав писар. —Ніхто. —Щось будемо одписувати гетьманові? —Ні, — сказав Сірко. — Він уже знає, що Січ заче- пила чума, і наказав не приймати наших листів. Баба з воза. — Отак? — Листів не приймає, а посла свого до нас відрядив. Бачив? — Де? — не зрозумів писар. — Подивись у вікно. Яковина підійшов до вікна. Навпроти, біля куреня кошового, топталася величезна, в людський зріст, чор-
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx