«Характерник» Василя Шкляра
30 «Таки читав мої думки, бестія», — холодок пробіг у грудях Яковини. — Тут мені кажуть, що ти називаєш себе сином ца- ря, — звернувся Сірко до молодика. — Може, хтось із наших чогось не розібрав, то розтлумач нам, сірим: ти є сином государя ОлексіяМихайловича, того, що з на- шим гетьманом Хмелем колись приятельство завів, чи, може, ти є чадом котрогось із менших царів? Тих, що ходять під рукою великого государя. Молодик підвівся, поправляючи на голові соболеву шапку-макітру, тихо відкашлявся в кулак і набрав пов ні груди повітря, але Сірко застеріг: — Тільки правду кажи, бо ми тут на Січі уже набачи- лися всіляких пройдисвітів. — Кошовий чомусь поди- вився на гетьманського посланця Зуба, і його колючі очі в бурштинову крапочку взялися лихим блиском — там затріпотіли крильцями золоті мушки. —З такими в нас розмова коротка. А ти ж іще молодий, жаль буде, коли розгніваєш брехнею і Бога, і наше чесне товариство. Хлопець зняв з голови шапку, притиснув її обіруч до грудей, і тут усі побачили, що на очі йому навертаються сльози. — Ну-ну, — сказав Сірко. —Тище юний, але не такий, щоб розпускати нюні.Ми зібралися тут не на сльози твої дивитися, а почути правду. Тобі не соромно рюмсати? — Страмно, — схлипнув царевич і тернув себе шап- кою по очах. Його велике праве вухо почервоніло й го- ріло, як мак. — Але велика кривда мене пропікає, що ти, отамане, не віриш мені та ще й залякуєш. Я при йшов на Січ зі щирим серцем і навіть думки не мав, що зустрінуть мене з недовір’ям. — Стривай, — перебив його Сірко і спантеличено витріщився на Івана Міюського. Дві золоті мушки ви-
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx