«Характерник» Василя Шкляра
31 летіли з його очей і сіли Міюському на носа. — Якщо перед нами царевич, син московського государя, то чого ж він балакає нашою козацькою мовою? — А ти, пане отамане, вислухай до кінця. — Іван Мі- юський почухав носа. — Вислухай, і тоді всі візьмуть у тямки, чого його сіятельство приїхав на Січ із Дону, а не з Москви. —Ну-ну, — погодився Сірко. — Послухаємо. І вся старшина, діди-райці, значні та знатні товариші схвально кивнули вусами й наставили вуха на моло- дика: чого ж це московський царевич балакає козаць- кою мовою? — Бог свідок, — знов заговорив гість, — я єсмь прав- дивий син великого князя й государя Олексія Михай- ловича, а не якогось там царка із підданих йому земель. І звуть мене Симеон Олексійович. Молодик тричі осінив себе хрестом, золоті мушки перелетіли на його руку, і всі, навіть підсліпуваті діди- райці та гетьманський посланець Зуб, побачили, як та рука засвітилася. — А кого ще крутить сумнів, той може своїми очима побачити знамення на тілі царевича, — сказав Іван Мі- юський. —Царський вінець на плечі й молодий місяць, перехрещений із шаблею, на грудях коло серця. —Ну, роздягатися тут ніхто не буде! — сказав Сір- ко. — Розумний і так побачить. Кошовий раптом підвівся, скинув шапку і вклонив- ся молодикові. Услід за ним підхопилися всі запорож- ці й шанобливо схилили голови. Трохим Зуб нагнувся так низько, що дістав оселедцем долівки. Якась мушка влетіла дідові-райцю Перепічці в ніз- дрю, і він голосно чхнув: — Апчхи!
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx