«Характерник» Василя Шкляра
32 — Правда, — сказав Сірко. — Апчхи! —ще раз чхнув старий Перепічка, аж його сиві вуса пішли врозліт. — Будьте здорові! — зичливо мовив Сірко до старого, і, коли Перепічка апчихнув утретє й мушка кулею ви- летіла з його волохатої ніздрі, кошовий велів накривати сирно ?1 на честь високого гостя. Січові кухарі-кашовари уже були в поготівлі, бо ж кошовий повернувся з походу, тож бігцем понаносили стільки всілякого їдла та пійла, що розбігалися очі. Печена білуга й севрюга, з риби ще чилик, билизна і щука, камбала, сула й вирезуб, покраяний на ласі шматки в’ялений сом, тарань та рибець стікали густим, як олива, жиром. Для дідів-райців, котрі часом полюб ляли солонцювати дрібненькою рибкою, напражили в’юнів, бобирів, явдошок і сцикавок. Риби було якої хоч уволю, бо через чуму не смажили чотириногої ди- чини, вони, ці небораки сугаки, харсуни, бабаки, бобри та всяке дрібне суслиння якраз і розносили пошесть. Натомість кухарі Печиборщ та Неїжкаша насмажили тлустих диких качок — крижнів, огарів ?2 , кречетів, нир- ків, крячків, яких козаки настріляли на Базавлуку, — вони там літали хмарами, іноді так затуляючи небо, що серед білого дня смеркало. Один крижень був такий велетенський, що Сірко грішним ділом подумав, чи не запекли його домашнього півня Горлопана, якого він тримав у себе замість годинника. Ні, забожилися Печиборщ і Неїжкаша, хто б же підняв руку на Горло- пана, таку мудру птицю, що поки не закукурікає, то й світ не розвидниться. 1 Стіл. 2 Велика руда качка.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx