«Характерник» Василя Шкляра
33 Аще із м’яса Печиборщ і Неїжкаша принесли пастур- ми та в’яленої конини, що її козаки насмикали під Тя- гинею з-під татарських сідел. Із тих трофейних набутків приперли й барило вина та діжку бузи, а горілку поста- вили свою в сулії з такого темного шкла, що п’єш і не бачиш дна. Сірко підняв свій срібний кубок за здоров’я цареви- ча Симеона, випив і так голосно крякнув, що на тарелі здригнувся велетень-крижень, — видно, бідака, поду- мав, що то подав голос хтось із качиної зграї, яка летить його визволяти. Та де вже! Усі запорожці теж голосно випили, навіть діди-рай- ці Гнилиця, Кваша, Черкас, Щобтискис, Перепічка й Покришка вмочили вуса, а писар Яковина, піднісши до рота чару з черленим вином, раптом угледів, що зверху плаває втоплена мушка-п’яниця. Нігтем мізин- ця Яковина підважив її, викинув з чарки, аж та мушка раптом взяла й полетіла прямо до Сірка. Яковина не догледів, де вона сіла, дуже мізерне було те створіння, зате помітив, як Сіркові очі знову взялися позолотою. Чорт! Царевич Симеон і собі поволі вихилив чару тягучо- го заморського вина, від чого його праве вухо, вдвічі більше за ліве, спалахнуло ще дужче. Запорожці за- чудовано дивилися на те вухо, що зацвіло, наче ружа. Симеон Олексійович випив, однак до їжі не брався, він і далі стояв зажурений, опустивши очі під сирно, хоч самСірко визнав його сином царяОлексіяМихайлови- ча. Запорожці ж наминали так, наче молотили у сто ціпів, смачно плямкали, сьорбали, прицмокували, аж лящало за вухами. Вони вмить роздерли на шматки крижня і вплели його разом із пупом, печінкою й сер- цем, не залишаючи бідному качурові жодної надії на
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx