«Характерник» Василя Шкляра
34 порятунок. Вино булькало в горлянках, вступало у кров, текло по підборіддях і вусах. Сірко, закусивши качиним крилом, натоптав чере п’яну люлечку, викресав вогню і пакнувжовтимдимком. З рота йому випливло кругле кілечко, схоже на сережку, що поблискувала у вусі Сірка. На обідку сережки внизу темніла вишнева краплина ґранату, а по її боках тули- лися дві дрібніші перлини. Жовте кілечко диму пово- леньки покотилося над столом до Андрія Яковини. Пи- сар відхилився убік, однак і кілечко звинулося ближче до нього. «Він мене сьогодні доб’є», —подумав Яковина. Сірко того ніби й не бачив, він обернувся до цареви- ча Симеона, котрий досі стояв, скромно опустивши очі. — Сядь, — чемно припросив кошовий. —Нехай поли не висять. Коли царевич сів, усім якось полегшало, випили ще по чарі, і гетьманський посланець Зуб, примруживши зизе око та підсмикнувши рукави киреї, звернувся до Симеона з такими словами: — Я незабаром вертатимуся до нашого гетьмана Іва- на Самойловича, то чи не хотів би ти написати своєю рукою листа до рідного батечка? Та й самому гетьману можеш написати, а я передам твоє письмо прямо з рук у руки. — Гетьманові передай мій уклін усно, що тут писа- ти, — мовив Симеон. — А до царя-батечка я не можу передавати листів, бо їх так чи так перехоплять бояри. Хіба ти не знаєш, як ці негідники ненавидять царських дітей? Вони б усіх государевих спадкоємців передуши- ли, аби захопити кормило. Смішне і дурне ти кажеш, пане Зубе, я дивуюся з тебе. Зуб ніяково примовк і не знав, куди подіти свої за- мащені риб’ячим жиром руки.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx