20 Очі було пошкоджено. Та мене це не засмутило. Надто глибоким було полегшення від того, що живий, аби перейматись такою проблемою. Спочатку — головне, подумав я. Треба знайти Енн і повідомити, що зі мною все гаразд. Покласти край її стражданням. Я спустив ноги з правого боку ліжка і встав. Столик поряд із ліжком був металевий, пофарбований у бежевий колір, стільниця — як у нас в кухні. По буквах. В-о-г-н-е-т-р-и-в-к-а. Я побачив у кімнаті нішу з умивальником. Крани схожі на голівки від ключок для гольфу, знаєш такі? Над умивальником висіло дзеркало. Мій зір був настільки затуманений, що я не бачив у ньому власного відображення. Я рушив до умивальника, але змушений був зупинитися. З’явилась медсестра. Вона рушила просто на мене, і я відступив убік. На мене вона навіть не глянула, але ахнула й кинулася до ліжка. Я обернувся. Там лежав чоловік, сірий, мов глина, з відвислою щелепою. Він був весь забинтований, і з нього стирчало безліч пластикових трубок. Я з подивом озирнувся на медсестру, що метнулася з кімнати. Я не чув, що вона кричала. Я підійшов до чоловіка і побачив, що він, швидше за все, мертвий. Але чому в моєму ліжку лежить хтось іще? Що це за лікарня така, де кладуть по двоє пацієнтів у ліжко? Дивно. Я нахилився нижче, аби роздивитись його. Обличчя було просто як моє. Я похитав головою. Це неможливо. Я глянув на його ліву руку. Він носив обручку, точнісінько таку ж, як у мене. Як таке можливо? Я відчув неприємний холод у шлунку. Я намагався відкинути простирадло з його тіла, але не міг. Якимось чином я втратив відчуття дотику. Я повторював спроби, доки не побачив, як мої пальці проходять крізь простирадло, і не відсмикнув руку. Ні, з жахом подумав я, ні, це не я. Як це
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx