12 Побачивши, що я зачиняю двері, жінка зупинилась і випалила: —Містере Нільсен, благаю! Її голос звучав так щиро і наполегливо, що я глянув на неї з подивом. —Шість виснажливих місяців я працювала над цим рукописом, — продовжила вона. — Не тому, що мені так хотілося. В мене купа власних справ. Але ваш брат не полишав мене у спокої, доки я не записала його послання, все до останнього слова, і не пообіцяла, що передам його вам. У її голосі пролунав відчай. —А тепер заберіть його і дайте вже мені спокій. Із цими словами вона тицьнула конверт мені в руки, розвернулась і поспішила вниз до пішохідної стежки. Я бачив, як вона сіла у своє авто і поїхала якнайшвидше. Ніколи більше я не зустрічав цієї жінки і не чув про неї. Навіть імені її не знаю. *** Я вже тричі прочитав рукопис. Знати б тільки, що з ним робити. Я людина не релігійна, та, як кожен з нас, хотів би вірити, що смерть — дещо більше, ніж просто забуття. І все ж мені важко, якщо взагалі можливо, сприймати цю історію за чисту монету. Я тримаюся думки, що все це і є не більш як історія. У ній і справді є деякі факти. Факти з життя мого брата і його родини, які та жінка знати просто не могла, хіба припустити, що вона вдалась до кількамісячного складного — і недешевого — розслідування, аби розкопати їх, перш ніж створити рукопис. Якщо так, то навіщо їй це? Що вона могла виграти від цієї махінації?
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx