«Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді» Ірвіна Ялома
11 — Лікарю Троттер, ви розумієте мету цієї розмови та чому я записую її на плівку? — Подейкують, що адміністрація лікарні хоче нагороди- ти мене як найкращого працівника місяця. Ернест невідривно дивився на старого крізь свої великі окуляри й мовчав. — Вибачайте, це ваша робота і таке інше, та коли перева- люєш за сьомий десяток, то гарний жарт є приводом для сміху. Авжеж, на тому тижні я відсвяткував сімдесят перший день народження. А скільки років вам, лікарю?.. Забув, як вас звати. Щомиті десятки моїх кортикальних нейронів вилітають із голови, мов ті мухи в передсмертній агонії, — мовив він, поплескуючи себе по потилиці. —А найбільша іронія в тому, що я опублікував чотири статті про хворобу Альцгеймера. Щоправда, не згадаю, де саме, але то були гарні журнали. Ви про це знали? Ернест заперечно похитав головою. — Отже, ви не знали, а я забув. Тепер ми плюс-мінус на одному рівні. А знаєте, які є переваги у хвороби Альцгейме- ра? Старі друзі стають новими, і можна ховати великодні шоколадні яйця для самого себе. Незважаючи на певне роздратування, Ернестові не вда- лося приховати усмішку. — То як вас звати, скільки вам років та яких поглядів дотримуєтеся? — Лікар Ернест Леш, що ж до решти — не думаю, що зараз ця інформація є вкрай актуальною. Сьогодні в нас і без того чимало роботи. — Моєму синові сорок. Не думаю, що вам більше, ніж йому. Я знаю, що ви закінчили Стенфордський університет. А ще чув, що торік ви виступали на кількох серйозних захо- дах і чудово впоралися. Доповіді були чіткі та зрозумілі. Тепер уся увага на психофармакологію, еге ж? І як же вас, хлопці, зараз навчають психотерапії? Та й чи навчають узагалі?
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx