«Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді» Ірвіна Ялома
19 у глухий кут. Вона не бажала говорити про минуле — за її словами, вона вже добряче покопирсалася в тому лайні з ін- шими мозкоправами. До того ж Белль вважала, що той, хто розгрібає згарище минулого, насправді шукає для себе ви- правдань і прагне уникнути відповідальності за власні вчин- ки. Вона прочитала мою книжку з психотерапії та цитувала мені мої ж слова. А я це ненавиджу. Коли пацієнт чинить опір, цитуючи твої праці, вважай, що тебе міцно взяли за яйця. Під час одного сеансу я попросив її пригадати ранні ди- тячі мрії та сексуальні фантазії. Врешті-решт вона вирішила мене насмішити й описала фантазію, яка частенько зринала в її уяві у віці восьми-дев’яти років. Надворі справжня буря, вона заходить до кімнати — геть змерзла й змокла до нитки. Там на неї чекає старший чоловік. Він обнімає Белль, знімає з неї мокрий одяг, витирає її великим теплим рушником і дає їй випити гарячого шоколаду. Я запропонував їй рольову гру: попросив вийти з кабінету й увійти знову, уявивши, що вона вимокла під дощем і дуже змерзла. Частину з роздяганням я, звісно, пропустив, але приніс із ванної кімнати великий рушник і гарненько її розтер — утім, без жодного сексуаль- ного підтексту, як і завжди робив. Я «висушив» Белль спину й волосся, а тоді закутав у рушник, всадовив у крісло й при- готував для неї чашку розчинного гарячого шоколаду. Навіть не питайте, чому я вирішив зробити це саме тоді. Коли так довго працюєш психотерапевтом, то вчишся дові- ряти власній інтуїції. Цей учинок змінив усе. На якусь мить Белль просто забракло слів, її очі наповнилися слізьми — і вона розридалася, мов дитина. Доти Белль ніколи, жодного разу не плакала під час розмови з психотерапевтом. Її опір неначе розчинився в повітрі. Про що йдеться, коли я кажу, що «опір розчинився в по- вітрі»? А про те, що вона мені довірилася, усвідомила, що ми з нею союзники. Якщо вжити технічний термін, лікарю Леш,
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx