«Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді» Ірвіна Ялома
20 то це був «терапевтичний альянс». Відтак вона перетвори- лася на справжню пацієнтку. Із неї просто вивергалася важ- лива інформація. Белль не могла дочекатися нашої наступної зустрічі, її життя зосередилося довкола терапії. Вона без упинно повторювала, який я важливий для неї — і зауважте, для цього знадобилося тільки три місяці! Чи був я надто важливим? Ні, лікарю Леш, психотерапевт не може бути надто важливим на початку терапії. Навіть Фройд застосовував стратегію заміщення психоневрозу нев розом перенесення — це потужний спосіб, що дозволяє взяти під контроль деструктивні симптоми. Маєте спантеличений вигляд. Гм, саме це й трапляється, коли пацієнт одержимий психотерапевтом: після кожної зу- стрічі він поринає в тривалі роздуми або ж вдається до уяв- них діалогів із терапевтом між сеансами. З часом ці симптоми поступово витісняє терапія. Іншими словами, джерелом симп- томів уже не є внутрішні невротичні фактори: вони починають коливатися згідно з потребами терапевтичних стосунків. Дякую, Ернесте, кави більше не треба. А ви випийте ще. Не проти, що я назвав вас на ім’я? От і добре. То про що йшлося? Ага, я вирішив зосередитися саме на такому роз- витку подій. Робив усе можливе, щоб стати ще важливішим для Белль. Відповідав на кожне запитання щодо особистого життя, усіляко вихваляв її позитивні риси. Казав їй, що вона дуже інтелігентна й розумна жінка. Я ненавидів те, що вона з собою робила, і говорив їй про це у вічі. Це було несклад- но: мені потрібно було просто говорити правду. Раніше ви запитували мене, якої методики я дотримував- ся. Гадаю, найкращою відповіддю буде: я говорив правду . З часом я почав відігравати в її фантазіях провідну роль. Белль охоплювали мрії про нас — ось ми з нею наодинці, тримаємо одне одного в обіймах, граємось, як батько з дитиною, ось я її годую… Одного разу вона принесла на сеанс баночку желе
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx