«Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді» Ірвіна Ялома
24 Усередині мене — порожнеча, і я намагаюся заповни- ти її наркотиками, їжею, спермою. Але це ненадовго вирішує мою проблему. Зрештою мені стає соромно — і я відчуваю ще сильніше омертвіння й порожнечу. Я звелів Белль медитувати над цим носовичком і перечи- тувати ці рядки щоразу, коли вона відчуватиме прояви ім- пульсивної поведінки. Ернесте, ви маєте глузливий вигляд. Не згодні? А чому? Надто хитромудро? Аж ніяк. Згоден, що все видається досить заплутаним, але коли йдеться про безнадійні випадки, потріб- ні відчайдушні кроки. Я з’ясував, що пацієнтам, яким не вда- ється розвинути відчуття постійності предметного світу, ко- рисно мати при собі щось конкретне — якесь нагадування. Один із моїх учителів, Льюїс Гілл, який геніально лікував тяжкі випадки шизофренії, дмухав у маленькі пляшечки і давав їх пацієнтам: ті мали носити їх на шиї, поки лікар був у відпустці. То як, Ернесте, вам і цей спосіб видається хитромудрим? Дозвольте мені вжити інше слово, більш доречне: креатив- ний . Пригадуєте, що я раніше казав про створення нової терапії для кожного пацієнта? Саме це я й мав на увазі. Крім того, ви ще не запитали мене про головне. Чи це спрацювало? Авжеж, авжеж. Доречне запитання. Саме про це і слід запитувати. Забудьте про правила. Так, це спрацювало! Це було ефективно як для пацієнтів лікаря Гілла, так і для Белль, яка носила носовичок із собою і по- ступово почала контролювати свою імпульсивність. «Зриви» траплялися дедалі рідше, тож невдовзі під час терапевтичних сеансів ми вже могли зосередитися й на інших питаннях. Що? Ефективність звичайнісінького перенесення? Ерне- сте, та ви вже починаєте щось у цьому кумекати. Це добре — і добре, що ви про це запитали. Відчуваєте, де криється
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx