«Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді» Ірвіна Ялома
30 Але мати сильні почуття до пацієнта — це одне, а от по- казувати їх — зовсім інше. Я щосили з цим боровся: брався до самоаналізу, часто консультувався з друзями та намагав- ся вирішити проблему під час наших із нею зустрічей. Я бе- зупинно казав їй, що за жодних обставин не займатимуся з нею сексом, бо якщо дозволю це, то не зможу собі цього пробачити. Зауважував, що їй значно більше потрібен ква- ліфікований, дбайливий психотерапевт, а не старий і куль- гавий коханець. Водночас я визнавав, що вона мене приваб лювала. А тому сказав, що їй не варто сидіти надто близько, оскільки фізичний контакт мене збуджує, тож як психотера- певт я стаю менш ефективним. Я схилявся до авторитарної позиції: наполягав на тому, що моя далекоглядність набагато краща, аніж її, що мені відомо про терапію те, про що вона поки що й гадки не має. Авжеж-авжеж, можете ввімкнути свій диктофон. Гадаю, я дав вичерпну відповідь на запитання про мої відчуття. Тож ми працювали за таких умов близько року, намагаючись побороти сплески симптомів. У неї траплялося чимало зри- вів, та загалом справи йшли добре. Я знав, що її неможливо вилікувати, і тільки «стримував» Белль, забезпечуючи ста- більне середовище, дбаючи про її безпеку від одного сеансу до іншого. І водночас відчував, як цокає годинник: вона ста- вала дедалі неспокійнішою і втомленою. А тоді одного дня страшенно виснажена Белль з’явилася в моєму офісі. Якраз тоді на вулицях почали пропонувати якийсь новий і дуже чистий наркотик, тож вона зауважила, що замислюється над тим, аби прикупити собі трохи героїну. «Я вже не можу так жити — це суцільне розчарування, — мо- вила Белль. —Мов проклята, намагаюся вирішити цю пробле- му, але мені вже бракує сил. Я знаю себе — о, добре знаю… знаю, на що я здатна. На цьому світі мене тримаєте тільки ви, і я хочу з вами працювати. Гадаю, я це можу. Але мені потрібен
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx