«Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді» Ірвіна Ялома
31 стимул ! Так-так, Сеймуре, я знаю, що ви зараз скажете, я знаю ваші фрази напам’ять. Ви хочете сказати, що в мене вже є сти- мул — і це краще життя, краще ставлення до самої себе, від- сутність бажання вбити себе, самоповага. Та цього мало. Усе це надто далеко від мене. Надто химерно. Мені треба те, до чого можна доторкнутися. Я хочу цього торкатися!» Я почав говорити щось заспокійливе, однак Белль мене перервала. Її відчай досяг краю й породив відчайдушну про- позицію. «Сеймуре, попрацюй зі мною. У той спосіб, який запропоную я. Благаю! Якщо протягом року я залишатимусь чистою — справді чистою, і ти знаєш, про що йдеться: жод- них наркотиків, блювоти, сцен у барах, порізів, анічогісінь- ко , — тоді ти даси мені винагороду . Пообіцяй, що на тиждень відвезеш мене на Гаваї. І ми поїдемо туди як чоловік і жінка, а не як мозкоправ і пацієнтка. Не треба цих усмішок, Сейму- ре, я кажу це серйозно — справді. Мені це потрібно. Сейму- ре, хоча б раз у житті постав мої потреби вище за правила. Попрацюй зі мною в цьому напрямку». Поїхати з нею на Гаваї на тиждень? Бачу, ви усміхаєтеся, Ернесте, те саме тоді зробив і я. Нечувано! Я зробив те, що зробили б і ви, — висміяв цю пропозицію. Намагався відки- нути цю ідею, як доти відкидав усі пропозиції Белль, що могли мене скомпрометувати. Але цього разу мої зусилля були марними. У її поведінці простежувалася якась зловісна переконливість. І неабияка наполегливість. Вона не хотіла відкидати цю ідею, а я не міг змусити її про це забути. Коли я сказав, що це навіть не обговорюється, Белль почала тор- гуватися: термін «пристойної поведінки» зріс до півтора року, замість Гаваїв зринуло Сан-Франциско, а тиждень перетво- рився спершу на п’ять, а тоді й на чотири дні. І раптом між сеансами я впіймав себе на думці, що (і гад- ки не маю чому) обмірковую пропозицію Белль. Просто не міг нічого з цим удіяти. Мій мозок перекидав цю ідею, мов м’ячик.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx