«Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді» Ірвіна Ялома
8 ПРОЛОГ Ернестові подобалося бути психотерапевтом. День у день па- цієнти запрошували його в найпотаємніші закутки свого життя. День у день він дбав про них і заспокоював, допомагав позбу- тися розпачу. Натомість його обожнювали та плекали. І плати- ли, хоча Ернест часто думав про те, що якби він не потребував грошей, то займався б психотерапією безкоштовно. Щасливий той, хто любить свою роботу. Ернест почував- ся щасливим, і то неабияк. Це було щось більше, ніж щастя. Благословення. Він був людиною, якій вдалося знайти власне покликання, чоловіком, який міг упевнено сказати: «Я там, де й маю бути, на піку моїх талантів, зацікавлень, пристрастей». Ернест не був релігійною людиною. Та, коли він щоран- ку розгортав свій журнал реєстрацій та бачив імена вісьмох-дев’ятьох людей, із якими проведе цей день, його охоплюва- ло відчуття, яке можна було назвати виключно релігійним. У такі миті Ернест мав величезне бажання дякувати комусь чи чомусь за те, що віднайшов своє покликання. Траплялися ранки, коли він вдивлявся в небо над своїм вікторіанським будинком на Сакраменто-стрит, намагаю- чись пронизати поглядом густий туман, і уявляв, як у тьмя- ному сяйві світанку перед ним постають його попередни- ки-психотерапевти. «Дякую, дякую вам», —наспівував Ернест. Він був вдячний усім цілителям, які присвятили життя боротьбі з розпачем.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx