«Маленька книга люке» Міка Вікінга
ДАН І Я : У ЧОМУ СУПЕРСИЛА ЩАСТ Я ? У Копенгагені четверта пополудні. Вулиці заповнені велосипедистами, люди полишають офіси, щоб забрати дітей зі школи. Мами й тата, які перебувають в оплачуваній декретній відпустці, котять візочки з дітьми вздовж набережної. У чистих водах затоки купаються студенти. Вони безтурботні, бо не лише здобувають безкоштовну вищу освіту, а ще й кожного місяця уряд сплачує їм стипендію — 590 фунтів «чистими». У Данії все відбувається поволі та без метушні. Ну, гаразд, майже без метушні. Чотири роки тому один потяг приїхав на станцію призначення із п’ятихвилинною затримкою. Кожен пасажир отримав листа від прем’єр-міністра з вибаченням і як компенсацію — дизайнерський стілець на власний вибір. Із такими заголовками, якими рясніють медіа впродовж останніх десяти років, неважко уявити Данію країною-утопією. 1 4
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx