«Маленька книга люке» Міка Вікінга
Треба одразу прояснити одну річ: я великий фанат Данії і як дослідник щастя, і як громадянин цієї країни. Коли я спостерігаю, як семирічні діти спокійно катаються на велосипедах містом, то усміха- юся. Коли я бачу, що батьки можуть без нагляду залишити своїх маленьких дітей у візочку спати біля кав’ярні та не хвилюватися за них, я усміхаюся. Коли я дивлюся, як люди залюбки купаються у чистій воді внутрішньої затоки Копенгагена, я усміхаюся. Як на мене, це не дивина, що мирна країна, де діє безкоштовна єдина система охорони здоров’я, де діти можуть навчатися в універ- ситетах, незалежно від статків батьків, де маленькі дівчатка можуть уявити себе прем’єр-міністром, названа найщасливішою державою у світі, згідно з Міжнародним оглядом питання щастя, проведеним під егідою ООН. Чи означає це, що данське суспільство — ідеальне? Ні. Чи вважаю я, що Данія створила непогані умови для своїх громадян та відносно високий рівень якості життя та щастя? Так. Я знаю, що торік Японія посіла перше місце у світі за найдовшою тривалістю життя, але це не означає, що кожна людина в цій країні доживає до 83,7 року. 1 7
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx