Один МАҐНОЛІЯ — Мені подобається, — він смикнув мою сукню, підійшовши ззаду. Чорні джинси Amiri Thrasher, як завжди, занадто рвані на колінах, чорні Vans та чорно-біла футболка реглан від Givenchy. Розглядаю своє відображення в дзеркалі його кімнати: голова схилилася набік, очі примружені. Уявляю, ніби я єдина дівчина, яка була тут останнім часом. Придивляюся, чи сховала підвісок з його каблучкою під сукню так, щоб ніхто, крім мене (може, згодом і крім нього), не помітив, а потім розправляю комір Пітера Пена на атласній сукні з червоними, блакитними та білими квітками. — Від Miu Miu, — відказую, перехоплюючи його погляд у дзеркалі. Люблю ці очі. Він прохолодно киває. — Минулого тижня спав із моделлю Miu Miu. Ненавиджу ці очі. Кидаю на нього сердитий погляд, важко ковтаю слину, щоб зміркуватися, і невимушено всміхаюся. — Мені байдуже. Наші погляди зустрічаються — і на мить я ненавиджу не лише ці очі, а і його самого, бо він, як ніхто інший, знає мене, бачить наскрізь, дарма що
10 робить це з кожною, крім мене. Байдуже, що знизує плечима. Він — Бі Джей Баллентайн — був моїм першим… насправді в усьому. Перше кохання, перший раз, перший, хто розбив моє серце. Хлопчик із золотавим волоссям і золотавими очима (байдуже, що волосся в нього каштанове, а очі — зелені). Кажуть, найкрасивіший у всьому Лондоні. Думаю, вони не помиляються. Хоча навіщо я вам це все розповідаю? Ви вже його знаєте. — Я знаю, що тобі байдуже, — машинально проводить язиком по зубах. Він так робить, коли роздратований, а зараз це помітно лиш на мить, бо тоді його погляд пом’якшується, як і завжди, коли він дивиться на мене. — Тоді в тебе був хлопець, Паркс, — намагається зустрітися зі мною поглядом, але я дивлюся в інший бік. Нехай думає, що мусить заслужити на мою увагу. — Точно, — кліпаю й повторюю: — Мені байдуже. — Ну-ну! — зітхає, удаючи, що нудьгує. — Щит уже піднятий, еге? — питає він пошепки. Так хлопці кажуть один одному, коли помічають, що ставлення до них різко змінюється. Він ще раз дивиться на мене, усвідомлюючи, що я брешу, — і ми починаємо перемовлятися очима. Мексиканське протистояння. Я сумую за тобою, кліпаю йому за кодом Морзе. Я тебе досі кохаю, кажуть опущені куточки його ідеальних губ. Досить пухких, наче їх постійно жалять бджоли. Колись моє серце втішали ті губи. — А коли? — запитую я, обертаючись до нього на підборах, хапаю його зап’ястя й без дозволу закочую
11 рукава чорної джинсової куртки Trucker з нашивками також від Amiri. Відчуваю, що він не відриває від мене очей і чекає, коли я підведу на нього погляд. І щойно я обертаюся, у душі в мене тьохкає, як і завжди, коли наші погляди зустрічаються. Ось рибка знову у воді. Важко зітхаю. — Що? — запитує Бідж, насупивши брови, пильно вдивляючись у мене. Смикаю його піджак посередині, намагаючись зрозуміти, як усе-таки ліпше: застебнути чи ні. Застібаю. Він обертається, хоче спіймати мій погляд. Якщо я відвертаюсь, він підіймає моє підборіддя, тримаючи його між великим та вказівним пальцями. Попри мізерну відстань між нашими тілами, чомусь виростає ліс. Сосни помилок такі високі, що сягають вище від рівня наших очей, річки недомовок такі широкі, що вже не обійти. Ми вже не там, де хотіли б опинитися — поза зоною досяжності. Здається, я самотня і заблукала, але принаймні він разом зі мною. — Мене тільки цікавить коли. І все. Часто кліпаю, щоб забутися. Розстібаю ґудзики. — Майже цілий минулий тиждень ми провели разом, і я не розумію, коли тобі вдалося викроїти час на адюльтер із білою дівчиною, у якої, безсумнівно, величезна відстань між очними яблуками. Він шкіриться до мене. Високий цей Бі Джей Баллентайн. Один метр вісімдесят вісім сантиметрів. — Що? — невинно знизую плечима. — Бридка біла шкіра й вирячкуваті, як у прибульця, очі — це незмінний типаж Фабіо Замбернарді. Бі Джей намагається не усміхатися.
12 — Паркс, у тебе був хлопець, — знову нагадує він, але я ігнорую, оскільки це геть не стосується справи. Рвучко стягую його піджак, застібаючи ґудзики. — Але я була з тобою майже увесь час, просто не розумію, реально, ну коли… — Хочеш бути в курсі мого розпорядку? — Секс-розпорядку? — уїдливо запитую і водночас замислююся, що зрештою можна було б погодитися. Тоді мені було б зручно підлаштовувати графік миття голови й загалом знати, де він перебуває (це я хочу знати постійно, але в жодному разі не визнаю, тому просто зводжу на нього очі). Його погляд обпікає. — Немає в мене секс-розпорядку. Укотре дошкульно поглядаю у відповідь. — Ну, не про робочий же календар ішлося. — Та я маю роботу, — він закочує очі. — Це ж яку? Знімати футболку для свого фан-клубу в інстаграмі? Він чухає потилицю, ніяково усміхаючись. — Я просто намагаюся забезпечувати себе, — грайливо знизує плечима. — Не кожен із нас сидить на цілих восьмистах мільйонах доларів, Паркс. — Що є, то є, — визнаю. — До речі, як там ся має ваш невеличкий сімейний острів, той, що біля узбережжя Гренади… Він облизує нижню губу, усміхаючись. — Не могла втриматися, щоб не сказати «малий»… — Але ж менший за мій. — Я перебиваю, і він заливається сміхом. Бі Джей розглядає мене з голови до ніг, його очі ковзають моїм тілом замість рук, яким раніше випа-
13 дало це робити. Потім, сповнений почуттів, він робить глибокий вдих та видих і дивиться в дзеркало. Поправляє своє волосся. — Що ми вирішили з ґудзиками? Я знову їх розстібаю, а Бі Джей крадькома позирає на мене, грайливо усміхаючись. — Як завжди, намагаєшся мене роздягти… Я закочую очі, але щоки заливаються рум’янцем. — Можеш тільки мріяти. Дістаю свою небесно-блакитну сумку через плече з нубуку Le Chiquito Noeud від Jacquemus із четвертої полички для сумок. — А я і мрію, — визнає він, роздивляючись моє тіло. — Може, маєш якісь ґудзики, які потрібно розстібнути? Я відштовхую його, сміючись. — Відвали. — Ходімо, — закидує руку на шию й тягне до дверей, — а то спізнимося. * * * — То що, Паркс? — питає Бі Джей з ледь помітною усмішкою, зіщуливши очі. — Хто твоє бісеня цього тижня? — Цього тижня? — я насупилася. За столом зібралися наші найближчі друзі в повному складі, проте інколи виходить так, що увесь світ навколо тьмяніє, і ми бачимо лише одне одного. — Ну, — він знизує плечима, — твоє бісеня номер один мені відоме. Я зводжу брови від здивування. — Отакої? — киває він, і я барабаню пальцями по столу в очікуванні. — Просвіти мене.
14 Ми в ресторані Annabel’s. Наступного разу, коли завітаєте сюди, раджу взяти пляшку Dom Pérignon Rosé 1995 року. Хоча це не те, що п’є Бі Джей. Він замовив коктейль «Негроні». Як завжди. Утім, коли вечір добігає кінця, може пити Don Julio 1942 року. — Напевно, тебе дратує найбільше… коли інші дівчата залицяються до мене. — Він трохи опускає куточки рота, ніби промовляючи «ось так». Я пирхаю й ревно хитаю головою, категорично заперечуючи. — Ні. Це… неправда. Хоча так воно і є, це цілковита правда, сто відсотків. Він закочує очі, пропускаючи повз вуха мою брехню. — Тоді цього тижня, продовжуй… — Дівчата, які вихваляються в інстаграмі, що не нафарбовані, хоча це і так написано на їхніх обличчях. — О так, — підхоплює моя найкраща подружка Пайлі Блайт. — Ненавиджу це! Вона заправляє за вухо пасмо свого платинового волосся, і її маленький носик здригається від роздратування. — Чого вони чекають? «Пурпурового серця»? 1 Я відповідаю жестом «щиро тобі дякую» й продовжую. — Не розумію, чому люди, які демонстративно не доглядають за собою, вихваляються цим. 1 «Пурпурове серце» — американська військова нагорода, яку вручають від імені президента США всім американським військовослужбовцям, що загинули або були поранені в бою з ворогом, починаючи з 5 квітня 1917 року.
15 — Може, хоч трохи консилеру? — пропонує Пайлі. — Милих кремових рум’ян? — Вау, Шарлотто? Це що, ти сьогодні не фарбувалася? — звертаюся ні до кого. — Ага, знаю, бо це до біса очевидно, коли тебе наділено даром бачити. Бі Джей проводить язиком по кутніх зубах, усміхаючись. Потім пирхає, хитаючи головою. — Не кожна, хто скочується з ліжка, схожа на оленицю з мультика, Паркс. — Я? — моє обличчя здригається. — Це що, комплімент такий? — Безперечно. — Він киває. — Та годі тобі, — каже Генрі Баллентайн, мій найдавніший у світі друг. Зовні він дуже схожий на свого старшого брата: каштанове волосся, усмішка, від якої можна завагітніти вмить, однак очі в нього блакитні, а не зелені, як у Бі Джея, і час від часу на них з’являються окуляри (ніхто з нас не впевнений, чи потребує їх Генрі). — Усім відомо, що Бембі був сексуальним пробудженням Бі Джея. — Фу, Бембі ж хлопчик, — проголошує Крістіан Хеммес своїм манкуніанським акцентом, що завжди прорізається, коли йому смішно. Ми з Крістіаном колись зустрічалися. Щось на кшталт того. Зараз би не назвали то стосунками, але, гадаю, таки зустрічалися. Було паскудно. Паскудно для мене, паскудно для нього (насамперед для нього), паскудно для Бі Джея (насамперед для Бі Джея). Насправді паскудно для кожного з нас. Однак такий він уже вродливий, той Крістіан. Золотаве волосся, карі очі, постійно напружені губи.
16 Зовні майже янгол, хоч і чинить геть не по-янгольськи. Я б сказала, що його вчинки наганяють жах. Намагаюся не думати про те, чим він зі своїм братом промишляє… Вони вважають, що я не знаю. Але вони помиляються. Про своїх хлопців я знаю все. Генрі та Бі Джея така заява Крістіана збила з пантелику й занепокоїла. Мигцем поглядаю на нього й обертаюся до Бі Джея. — Якщо я — олениця, то хто ж тоді ти? — Вовк, — відповідає він не замислюючись. Я закочую очі. — Може, ще й одинокий вовк? Він хитає головою, а очі стають аж занадто ніжними як для посиденьок за столом, де повно знайомих людей, і в кімнаті, де повно незнайомих. — Такий вовк, що зустрічає в лісі оленицю, яка не може дотягнутися до верхньої полички своєї аптечки, або не вміє міняти моторне мастило, або… — Вона схожа на більш розвинену оленицю, — шепоче Генрі своєму братові. — Ну, вона, безперечно, складна олениця, — відповідає Бі Джей, і я насуплююсь. А він потішається. — Без цього вовка та олениця навряд чи застібнула б сукню, яка зараз на ній, — киває мені Бі Джей. — Голодувала б ще з 2004 року, тому вовк залишається з добрості. — А хіба вовки не їдять оленів? — Генрі безпардонно вкидає слівце. Бі Джей закочує очі, а я непокоюся, що його брат має слушну думку. Перрі Лоркан — зализане назад каштанове волосся, великі карі очі, широка усмішка, гострі вилиці, —
17 абсолютно розкішний, абсолютно приголомшливий, — хитає головою з іншого боку стола. — Генрі все переплутав. Бембі був моїм сексуальним пробудженням. У Бі Джея це Аріель. — Він показує на свої груди. — Бюстгальтер із мушель. Цей схиблений на грудях. Сама не помічаючи того, я опускаю погляд на свої груди, а коли підводжу, зустрічаюся з очима Бі Джея. Він ледь помітно підморгує мені й самовдоволено усміхається. Я намагаюся не згоріти від сорому. — Тож… — Бі Джей нахиляється до мене, змахуючи неслухняну вію, якої насправді немає на моєму обличчі, — один із давно вигаданих приводів торкнутися мене. — Твоє справжнє бісеня ми знаємо, — намагаюся стримати усмішку, — а хто твоє приховане бісеня всіх часів? Здавлюю усмішку. — Тобі це також відомо. — І навіть це? — На його обличчі сяє усмішка самовдоволення, а я закочую очі. На мить завмирає, щоб подумати. — Троянди та ранункулюс в одному букеті? Я киваю. — Довбана гидота й несмак. Бі Джей заливається сміхом, а я так люблю смішити його й робила б це довіку, але це неможливо, бо він скалічений назавжди, і попри це ледь стримуюся, щоб не поцілувати його. Йона Хеммес, старший брат Крістіана, потягується на іншому кінці столу. Як завжди, одягнений у все чорне: чорна джинсова куртка, чорна футболка, чорні джинси, чорні «конверси». Однак
18 в душі він дуже світлий (якщо не зважати на сумнівний характер їхньої роботи). Його волосся могло бути світлим, але, здається, воно каштанове, а очі могли бути зеленими, але, гадаю, вони карі чи горіхові. Усі риси обличчя Йони загострені: загостре підборіддя, загострий ніс, гострий язик. Щоправда, про мене не йдеться: я його улюблениця. Йо киває мені. — Вона знову говорить про Монті Пайтона? 1 Бі Джей хитає головою, погоджуючись зі своїм найкращим другом, а я обурююся й задираю носа. — Це шрам на обличчі британського кіно, і жодного слова про нього чути не бажаю. — Тож я знаю, що ми дивитимемося ввечері, — Бі Джей підморгує. — Звісно. — Кидаю на нього дошкульний погляд. — Минулої ночі ми лишили Джека Бауера 2 в дуже скрутному становищі. Йона замахується рукою, простягаючи її до мене, щоб взяти мій напій. — Той бідолашний виродок завжди в скрутному становищі… Куштує коктейль, а потім кривиться. Занадто солодкий. Генрі штовхає брата ліктем. — Учора? — Він намагається шепотіти (вони думають, що я не чую їх). — Це вже скільки ночей за тиждень? 1 «Монті Пайтон і Священний Грааль» — британський комедійний фільм. 2 Джек Бауер — вигаданий персонаж та головний герой телевізійного серіалу «24 години» каналу Fox 24.
19 — Усі, — очі Бі Джея обпікають. — А тобі що до того? — Генрі зводить брову. — Ну якщо вона нормально переживає той розрив… Щелепа Бі Джея пульсує, виказуючи його готовність оборонятися. — Цілком. Генрі косо дивиться. — Це тому, що ти щоночі цього тижня був із нею? Бі Джей непохитний. — Минулого тижня я теж залишався щоночі, хоч вони ще були разом, тож… — Не щоночі, — втручаюся я. — А всього три із семи. Вони обоє підводять здивовані очі, ніби забули, що обговорюють це в моїй присутності. — Чотири, — Бі Джей шепоче так, що тільки ми вдвох чуємо. Наші обличчя надто близько, від чого в мене паморочиться голова, а дихання перекриває уламок розбитого серця. Чотири? Не дивно, що Брукс Келловей мене кинув. Не знаю, чому це ображає мене. Наче стріли штрикають. Чотири ночі? Він — єдиний чоловік, через якого я побивалася, коли втратила, єдиний, кого я кохала в своєму житті. Не згледілася, як відштовхнулася від столу, відчуваючи легке запаморочення й паніку. Утім, це не може бути панічною атакою, адже на неї страждають люди, які не можуть контролювати своє життя, тож це точно не про мене, бо я можу впоратися з усім, геть з усім, особливо якщо йдеться про моє серце. Просто ця туга від втрати його накриває мене
20 хвилями то тут, то там. Виявляється в незвичний час у незвичних місцях. Як-от через три роки після розриву, коли ми разом відпочивали в Annabel’s. Він сидів поряд зі мною в куртці Amiri, яку я обрала для нього годину тому, розхристаний, як і мої думки, коли ми близько. Думаєте, я тільки-но розповідала про свого хлопця, з яким розійшлася тиждень тому? Не будьте наївними. Надто оптимістично з вашого боку вважати, що я здатна відпустити майже потонулий корабель, до якого прикуте моє серце. — То Маґнолія Паркс? — Де її хлопець? — Вона тут із Бі Джеєм Баллентайном? — Вони зійшлися? — Вони ніколи й не розходилися. — У неї є хлопець? — Мені подобається її сукня. — Яка огидна сукня. — Вони знову трахаються? Ось декілька фраз, які кидають мені в спину, поки я пробираюся до вбиральні, намагаючись дорогою не знепритомніти. Отже, чотири ночі… До речі, не з цієї причини ми з Бруксом Келловеєм розійшлися. Брукс навіть і не знав. Чи, може, знав, бо, здається, іншим відомо про мене набагато більше, ніж я припускала. Бруксу байдуже, йому завжди було байдуже. У найгрубішій формі та за найпотаємнішими негласними правилами наші взаємини були вигідними нам обом. Я була для Брукса квитком у життя, якого він не отримав при народженні, а він був моєю останньою
21 лінією захисту. Феноменальне ухилення та непереконливі хитрощі, щоб пояснити, чому наші стосунки з Бі Джеєм не такі, якими вони насправді є. За Брукса можна було сховатися, назвавши Бі Джея найкращим другом, а така дружба миттєво заповнювала порожнечу, яку кохання до нього залишило в мені. Розглядаю себе в дзеркалі: заправляю темні пасма за вуха, смикаю свої золоті сережки-кільця Mizuki з перлами. Намочую паперовий рушник. Прикладаю до щік, які трохи темніші, ніж зазвичай, бо ми з Бі Джеєм провели декілька днів у Пентл-Бей. У цей час у голові не перестають крутитися думки: як він, провівши зі мною три ночі із семи минулого тижня, примудрився втиснути у свій графік модель Miu Miu? Де вони зустрілися? Я була з ним, коли вони зустрілися? Просто цікаво, скільки разів у них це було? І де вони це робили? У готелі? У нього вдома? Якщо в нього, то в якому будинку? Не в батьківському, бо мама б його вбила. Їхній із Йоною будинок? Вона була там після мене? Він змінив постільну білизну? Від самої думки, що я можу спати на білизні, на якій у Бі Джея був секс, очі наповнюються слізьми, але я вже відчувала таке. Це відбувається постійно. Так він чинить. З іншими. До слова, ми разом не спимо, хоч що б там не писали в газетах. Вам краще не вірити всьому, що висвітлюють онлайн, проте справді колись Бі Джей був коханням усього мого життя. І перестав ним бути. І наразі цього вам має бути достатньо. — Усе гаразд? — позаду мене в дзеркалі з’являється Пайлі. — А? — обертаюся до неї. — Так. Нормально.
22 Вона морщить брови: не вірить мені. — Знаєш, то не біда, якщо ти не в нормі, — нагадує мені. — Знаю, — я безтурботно знизую плечима. — Просто цей розрив, треба трохи часу, щоб звикнути… — Я говорю про модель Miu Miu. Насуплююся. — Звідки ти знаєш? Вона вибачливо усміхається, має розпачливий вигляд. — Перрі? Я насуплююся ще дужче. — А він звідки знає? Пайлі видається такою безпорадною. — Ким би вона не була, та дівчина й свічку б тобі не підносила. Я відвертаюся від неї і знову дивлюся на своє відображення. — Це і так зрозуміло. — Дуюся. — У мене ж майже діаманти замість очей. Пайлі стримує усмішку. — У будь-якому разі мене це не обходить, — кажу, хитаючи головою. Зрозуміло, вона на це не ведеться. Чорт. Дістаю ідеальну коралову помаду зі свого клатча Alexander McQueen із фактурної шкіри з черепом. Ідеальний колір, що відтіняє моє лице, — додає шкірі більш темного забарвлення, а очі стають такими світлими, що видаються вперед. — Цей вираз, — Бі Джей Баллентайн любить мої очі, коли я дозволяю, — ще 1600-х років, ти знала? Коли учень майстра лише годився тримати йому свічку, щоб освітлювати.
23 Погляд моєї подруги сповнений розуміння. Вираз її обличчя стає більш лагідним, вона видається сумною через мене. Я ненавиджу, коли людям шкода мене (хоча вона одна з тих, чиї емоції мене не дратують). Пайлі бере мене за руку й виводить із вбиральні, і ми натрапляємо на Бі Джея. — Гей! — Він широко усміхається, вираз його обличчя видається дурнуватим. — Салют! — підозріло дивлюся на нього. Він схрещує руки на грудях, ніби заступає мені дорогу. — Що робиш? Я розгублено перезираюся з ним та Пайлі. — Повертаємося до нашого столу… Він стискає губи. — Ні, — Бі Джей хитає на мене головою, як на дурненьку, — та ні. Краще ми повернемося до вбиральні. — Штовхає мене назад. — Що ти… — Пайлі починає обурюватися. — О-у-у! — Замовкає: помічає щось, чого мені не видно. — Правильно. До вбиральні. Бі Джей киває. — Ти… бачила… нові… сушарки для рук від Dyson, які тут встановили? — Бі Джей присвистує. Пайлі захоплено киває. — Вау-у-у. — Так, — киваю й дивлюся на нього як на божевільного, — бачила. Щойно. — Обкидаю його дивним поглядом. — У тебе вдома така сама. — Ага, — він киває, — трохи дивно, хіба ні? Може, краще змінити їх?
24 — Загалом так, якщо ти не заперечуєш, бо вони такі гучні, а в Йони замалий сечовий міхур: прокидається чотири рази на ніч, і крізь стіни чутно, як той шумить. Ба більше, особисто я віддаю перевагу одноразовим не паперовим рушникам на кшталт тканинних, але не говоритимемо про це там за столом, коли повернемося, бо мені ще дещо хотілося б змінити у твоїй ванній, оскільки ми порушили цю тему… А потім помічаю хлопця, який вже тиждень як мій колишній. Він тримає за руку незнайому мені дівчину за декілька столиків від нашого. — Якого біса? — вимовляю гучніше, ніж хотілося б. Навіть не згледілася, як уже йду до нього. Як маленький метелик-мазохіст лечу на полум’я ідіота. Брукс Келловей здивовано підводить на мене свої великі тупі карі очі. — Що ти тут робиш? — питаю я, поклавши руки на стегна. — Еммм… — Він перезирається зі мною та дівчиною, з якою прийшов. — Вечеряю? Кидаю на дівчину побіжний погляд. — Привіт, перепрошую, я Маґнолія, — потім дивлюся знову на Брукса. — І що це за фіґня? — запитую, руки в боки. — Ти тут з іншою? У соціальних мережах ще не оприлюднили наш розрив, а цей ходить на побачення з іншими жінками? — Так, — киває він, випрямляючись. — Якого чорта? — Я майже тупаю ногою на знак протесту. — Це так невиховано. Він дивиться повз мене на Бі Джея, який стоїть поруч трошки позаду.
25 — Невиховано, кажеш? — він примружується. — Привіт, Бі Джею. Бі Джей киває, натягнуто усміхаючись. Насправді Брукс йому ніколи не подобався. — Келловей. — Гм, — кажу я, недовірливо відхиляючи голову, — вибач, але взагалі-то люди досі думають, що ми разом. Ти виперся з іншою дівчиною. — Дійсно. А ти хіба тут не з іншим чоловіком? — Я тут з кількома чоловіками, — уточнюю. — Ще краще, — киває він, але щирості у його відповіді замало. — Я тут із друзями. — Ти тут із Баллентайном, — додає він. Його погляд змушує мене замислитися, що, імовірно, не дуже його влаштовувала наша домовленість. Брукс прокашлюється. — Коротше, це Гейлі. — Щоб ти знала, він робить манікюр, — попереджаю її. Гейлі невпевнено дивиться на нього. — Чоловічий манікюр, — уточнює Келловей. — Це те саме, — кажу я. — А от і ні! — перебиває він. — Це геть не те саме! Я хитаю головою. — Це обрізання кутикули, форма… — І прозорий лак наостанку, — каже Брукс, невинно знизуючи плечима. — Навіщо тобі лак наостанку? — я примружую очі. — У мене ламкі нігті. — Ва-а-у! — удаю, ніби воркую я. — Це ж так сексуально. Він закочує очі у відповідь.
26 — Ми з Гейлі зустрічаємося вже три чи чотири місяці. Я на нього уставилася. — Ми ж із тобою п’ять місяців зустрічалися. Келловей жваво киває. — Годі тобі, чуваче, — каже Бі Джей і насуплюється. Келловей підстрибує, ніби цього й чекав. — То хто ти сьогодні для неї: сторожовий собака чи хлопець? Бі Джей трохи просувається вперед мене й натягнуто усміхається. — Я — все, що їй, бляха, потрібно. — А, — зухвало киває Брукс, — то ти її сука. Від здивування Бі Джей відхиляється. — Хочеш вийти поговорити? Підходить ближче, і нервова хвиля бочкою прокочується лицем Брукса. При бійці з Бі Джеєм я вам не раджу обирати невірну сторону, не кажучи вже про те, що тема стосується мене. Як каже Йона, коли йдеться про мене, він втрачає здоровий глузд. Я кладу руки на груди Бі Джея, намагаючись лагідно відштовхнути його, але той кричить над моєю головою. — Випробуй мене, — каже Бі Джей. — Ти шматок лайна. — Воу! — Я хитаю головою на обох, оглядаю кімнату й уже бачу, що люди починають діставати телефони. Якщо чесно, не розумію, що Келловей замислив, може, хоче вивести його з рівноваги чи що? — Підійди й скажи мені це у вічі, — той кричить Бі Джею у відповідь, і щось у його бойовій стійці мені нагадує Боягузливого Лева із «Чарівника країни Оз».
27 Він трохи чванливий, цей старина Брукс, і хоч поки що не махає кулаками в повітрі, заохочуючи до бійки, але до цього може дійти. А втім, БакстерДжеймс Баллентайн може бути ким завгодно — від гравця в регбі до Месника. Тож чому Брукс намагається спровокувати його на бійку, мені не зрозуміло, але в будь-якому разі я занепокоєна. Занепокоєна тим, що Бі Джей буде бити комусь пику через мене. Знову. Занепокоєна заголовками, які побачу вранці. Знову. Занепокоєна тим, що вони скажуть про нас, про мене. Частенько я впадаю в їхню немилість. — Я і так сказав це тобі в обличчя, ти дурнуватий шматок прутня, — кричить Бі Джей, і цієї миті камери на телефонах починають спалахувати, а схвильований персонал застигає неподалік. — Дивно, що ти про це згадав, адже мій прутень декому подобався… — самовдоволено зауважує Келловей, і моя щелепа відпадає. Кинувши на Брукса в’їдливий погляд, тикаю в нього пальцем. — Не смій казати таке. Бі Джей дивиться йому прямо в очі. Цей погляд нічого доброго не віщує, я знаю, бо зненацька інші хлопці з’являються біля нас. І вже уявляю ці заголовки: «Баллентайн в наручниках в Annabel’s», «Хлопці здирають із себе одяг заради Паркс», «Маґнолія любить прутні» (це буде в The Sun). Брукс ніколи не з’являвся на шпальтах газет без мене (може, тому він це й затіває?). Йому не байдуже, про що пишуть у пресі. Бідж довго й безмовно витріщається на Брукса, ніби говорячи: «Тільки-но спробуй закінчити фразу».
28 Напруга зависає в повітрі. І на мить з’являється надія, що в Келловея вистачить здорового глузду, щоб відступити… — Їй, — Брукс указує на мене. — Узагалі-то це брехня! — Я заявляю голосно, на всю кімнату, щоб наголосити на тому, що видається вкрай важливим. — Неправда. Це… це… ну, не хочеться казати, але там у нього дещо на трієчку, якщо чесно, — кидаю на нову дівчину вибачливий погляд. — Я бачила, — каже вона мені. — Не сумніваюся, — киваю. — Мої співчуття. — Гей! — Брукс насуплюється. Ігнорую його й повертаюся до Бі Джея: щелепа напружена, руки стиснуті в кулаки, готовий боронити мою честь щомиті, щодня. — Ходімо, — кажу йому, але той не зрушує з місця. Бі Джей сердито дивиться повз мене на Келловея, і я повертаю його обличчя до себе, ігноруючи спалахи камер, що мерехтять навколо нас, і на мить мені байдуже, що Daily Mail напише про нас, оскільки ця стаття однаково цілковитий нуль. Ніщо зараз не має значення. Усі навколо тонуть у пітьмі. Я бачу тільки Бі Джея. Шукаю його очі. Знаходжу їх, і його погляд одразу стає лагіднішим. — Забери мене додому, Бідже, — обсипала його таким поглядом, якому він не зможе відмовити. — Джеку ще треба знешкодити бомбу. Він бере мою руку й цілує долоню. — Та пішов цей Девід Палмер. Бауера в президенти.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx