Нашіптувач • 7 1 Десь неподалік від В. 5 лютого Його вів за собою великий нічний метелик, що впевнено рухався у нічній пітьмі. Махав своїми запиленими крильцями, спритно оминаючи пастки гір, що стояли тихо пліч-о-пліч, як завмерлі, сплячі велетні. Над ними — оксамитове небо. Під ними — ліс. Густий-прегустий. Пілот повернувся до пасажира і вказав на величезну білу яму на землі попереду, яка нагадувала освітлене жерло вулкана. Гелікоптер узяв курс на неї. Через сім хвилин вони приземлилися на узбіччі траси. Дорогу перекрили й охороняли поліцейські. Чоловік у синьому костюмі поквапився на зустріч новоприбулому, дійшов аж під лопаті гелікоптера, притримуючи оскаженілу від вітру краватку. — Вітаю, докторе, ми на вас чекали, — промовив він голосно, щоб перекричати рев двигунів. Ґоран Ґавіла не відповів. Спецагент Штерн продовжував: — Ходімо, я поясню вам усе по дорозі. Вони рушили в’юнкою стежиною, залишивши позаду гуркіт гелікоптера, який уже набирав висоту, і якого вже через мить поглинуло чорнильне небо.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx