8 • Донато Каррізі Густий туман саваном сповзав донизу, а над ним виднілися обриси схилів. Навколо пахло лісом і вогкістю, що налипала на одяг і холодила шкіру. — Можу вас запевнити, що це було нелегко, зараз самі побачите. Агент Штерн ішов на кілька кроків попереду Ґорана, прокладаючи собі дорогу руками між гілками дерев, і водночас говорив, не озираючись на нього: — Усе почалося вранці, десь об одинадцятій. Двоє хлопців ішли собі стежкою із собакою. Зайшли у ліс, піднялися схилом і вийшли на галявину. Собака в них — лабрадор, а ви ж бо знаєте, як вони полюбляють рити… Так от, той пес щось нанюхав і ледве не збожеволів. Став рити й вирив яму. Отак вигулькнула перша. Ґоран намагався не відставати, поки вони заглиблювалися у дедалі густіший ліс, підіймаючись крутим схилом. Він помітив у Штерна на штанині під коліном дірку — свідчення, що цієї ночі йому не раз довелося пройти туди-сюди тим шляхом. — Хлопчаки, звісно, відразу дременули звідти й повідомили місцеву поліцію, — вів далі агент. — Ті провели розслідування на місці, зафіксували результати, почали шукати зачіпки. Тобто звичайна робоча процедура. Потім комусь спало на думку ще копнути, щоб подивитися, чи не знайдеться ще чогось… і з’явилася друга! Отоді вони викликали нас. Ми вже тут три години й гадки не маємо, що там іще може бути під землею. Ось ми й прийшли… Вони вийшли на невелику, освітлену прожекторами галявину, — те саме освітлене жерло вулкана. Несподівано запахи лісу зникли, і обом ударив у ніс характерний сморід. Ґоран задрав голову, принюхався. «Фенол», — сказав про себе. І побачив.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx