16 шедевр Аропелли. Монза чула, що майстру знадобилося вісім років, аби закінчити його. Вона так і не звикла до відчуття власної дрібності, слабкості і повної нікчемності, яке навіювало це місце. Утім, так і було задумано. Учотирьох вони підіймалися дугою сходів, таких широких, що по них у ряд могло пройти ще стільки ж людей. —І куди ж вас завели ваші комічні таланти? — спитала Монза у Ґанмарка. —До воріт Пуранті і назад, вогнем і мечем. Бенна скривив губи. —Якісь справжні бої були? —Навіщо вони мені здалися? Хіба ви не читали вашого Столікуса? «Виборює перемогу тварина». —А генерал іде до неї маршем, — докінчила за нього Монза. — І що, багато сміху викликали? —У ворога, гадаю, ні. Як на чий смак, можливо, якась жменька, проте зараз війна. —Я завжди знаходжу час похихотіти, — вкинув Бенна. —Деякі чоловіки полюбляють сміятися. Це робить їх приємними співрозмовниками за обіднім столом. — Його лагідні очі зупинились на Монзі. — Бачу, ви не всміхаєтеся. — Ще встигну. Коли з Лігою Восьми буде покінчено й Орсо стане королем Штирії. Тоді всі ми зможемо повісити свої мечі. —Мечі, як підказує мій досвід, на гачках зазвичай не затримуються. Вони завжди шукають першої-ліпшої нагоди, щоби повернутися в руки власника. —Насмілюся припустити, що Орсо вас не відпустить, — зауважив Бенна. — Навіть якщо лише для того, щоби натирати підлогу. Ґанмарк навіть бровою не здвигнув. —Тоді у його світлості була б найчистіша підлога у всій Штирії. Сходи впиралися у високі двостулкові двері, інкрустовані лискучим деревом і оздоблені вирізьбленими лев’ячими
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx