23 —Тільки не з мого боку. Якщо так кортіло жити, треба було здаватися. —Як у Капріле? Вона зустріла погляд його чорних очей незмигно. —Як у Капріле. —То Борлетта в облозі? —Уже впала. Обличчя герцога засяяло, як у хлопчика на іменини. —Упала? То Кентейн здався? —Коли його народ почув про поразку Салієра, він утратив надію. —А народ без надії перетворюється на небезпечний натовп — навіть у республіці. —Особливо в республіці. Юрба виволокла Кентейна з палацу, повісила його на найвищій вежі, відчинила ворота й віддалася на милість Тисячі Мечів. —Ха, замордований тим людом, заради свободи якого він так старався. От тобі й вдячність простолюду, хіба ні, Монзо? Треба було Кентейну взяти в мене гроші, коли я пропонував. І мені, і йому дешевше б обійшлося. —Люди ледь не б’ються, так поспішають перейти у ваше підданство. Я наказала не вбивати без потреби. —Начебто проявили милосердя, так? —Милосердя — те саме боягузтво, — відрізала Монза. — Але ж вам потрібна їхня земля, а не життя, правда? А мерці нікому не підкоряються. —От якби ж сини засвоювали мої уроки так само, як ви, — усміхнувся Орсо. — Цілком схвалюю. Вішати тільки командувачів. І голову Кентейна на ворота. Ніщо так не зміцнює покору, як хороший приклад. —Уже там гниє, як і голови його синів. —Чудово впоралися, — володар Таліна заплескав у долоні, так ніби новина про гниючі голови була йому милішою за будь-яку музику. — А як зі здобиччю?
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx