8 Монза плюнула в нього, проте він був готовий і відхилився, мокротиння перелетіло через коня і ляпнулося на сухе каміння край дороги. —Це щоб твої трояндочки ліпше росли, паскудо. Ти можеш і краще. — З кожним днем стає важче і важче, — пробурмотів він. — Той камінець, що я купив, так нічогенько на тобі глядиться. Вона підняла праву руку, помилувалася — рубін завбільшки з горішок мигдалю блищав, наче відкрита рана, відбиваючи перші відблиски сонця. —Бували в моєму житті й гірші подарунки. —Якраз пасує до твого полум’яного норову. Вона пирхнула. —І до моєї кривавої слави. — Плювати на ту славу! Усього лише дурнувате варнякання, не більше! Ти — мрія! Видіння! Ти схожа… — він клацнув пальцями, — …на саму богиню війни! —Як-як, на богиню? —Ага, війни. Подобається? —Годиться. Половину б твоєї майстерності, коли обціловуватимеш дупу герцога Орсо, то нам, може, ще й грошенят добавлять. Бенна склав губи трубочкою. —Нічого я так вранці не люблю, як припасти обличчям до пишних, круглих сідниць Його Світлості. Вони мають смак… влади. Копита скреготіли на запилюженій дорозі, поскрипували сідла, бряжчали обладунки. Дорога зробила закрут, потім іще один. Решта світу провалилася кудись униз. Кров із неба на сході витекла, полишаючи рожевизну оббілованого м’яса. Перед очима повільно вимальовувалася річка, що зміїлася поміж осінніх лісів на дні крутосхилої долини. Виблискуючи, наче військо на марші, вона стрімко й невблаганно несла свої води до моря. До Таліна.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx