11 — Що? —Нехай це буде наша остання війна, — благально прошепотів Бенна, — останнє літо серед куряви. Знайдімо якесь менш обтяжливе заняття, поки ми ще молоді. —А як же Тисяча Мечів? Їх уже чи не десять тисяч. І всі чекають наших наказів. —Могли б отримувати накази й деінде. Вони приєдналися до нас заради грабунку, і ми дали їм купу нагод. Крім власної кишені, у них же нічого святого за душею. Монза мусила визнати, що Тисяча Мечів ніколи не належали до найкращих представників роду людського, утім, до найкращих серед найманців теж. Більшість із них стояли лише на сходинку вище злочинців. Більшість із тих, хто залишилися, були на сходинку нижче. Та й не в тім суть. —У житті мусить бути якась провідна нитка, якої слід триматися, — буркнула Монза. —Для чого, не розумію. —У цьому весь ти. Ще один річний похід — і Віссерін упаде, Роґонт здасться, а Ліга Восьми стане лиш неприємним спогадом. Орсо здобуде корону короля Штирії, а ми розтанемо, наче вранішній туман, і про нас забудуть. —Ми заслужили, щоби про нас не забували. Ми могли б мати власне місто. Ти була б шляхетною герцогинею Монцкаро… Ну, якоюсь там Мухосранською. —Ага, а ти безстрашним герцогом Бенною? — Монза засміялася. — Телепню дурнозадий, та ж тобі годі потуги своїх тельбухів без мене стримати. Війна — уже сама собою невідрадне ремесло, а про політику годі й говорити. Щойно Орсо коронується, тоді ми й підемо на спочинок. Бенна зітхнув. —А я гадав, ми найманці. Коска так ніколи не тримався за господаря. —Я — не Коска. Та й не вельми розсудливо відмовляти володарю Таліна.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx