17 — Тоді ми поїдемо за вами, — у відчаї заявляє Джен. — Я юристка, — додає вона без жодної потреби, хоча й уявлення не має про кримінальне право. Утім, навіть тепер, у кризовій ситуації, материнський інстинкт палає яскраво й променисто, як гарбуз на вікні. Просто слід з’ясувати, чому Тодд зробив це, витягнути його, а тоді надати допомогу. Ось що треба зробити. І так вони й учинять. — Ми поїдемо, — каже вона. — Зустрінемося у відділку. Поліціянт нарешті зустрічається з нею поглядом. Він схожий на модель. Рельєфно окреслені вилиці. Господи, це таке кліше, але хіба нині всі копи не здаються такими молодими? «Відділок Кросбі», — каже він їй — і на тому все, сідає в авто, забираючи її сина з собою. Інший офіцер залишається із жертвою. Джен майже не здатна подумати про вбитого. Кидає лише один погляд. Кров, вираз на обличчі полісмена… Вона впевнена: чоловік мертвий. Вона повертається до Келлі. Вона ніколи не забуде погляду свого стоїчного чоловіка в той момент. Ті його сині очі… Здається, світ на мить зупинився, і в цій тиші й спокої Джен думає: у Келлі вигляд людини, вбитої горем. На фасаді відділку розміщено вивіску, яка повідомляє громадськості, що тут поліція. «Поліція Мерсисайду — Кросбі». Під вивіскою — присадкувата будівля 60-х років, оточена невисокою цегляною стіною. Навколо літає линяле жовтневе листя.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx