21 — Тож що тепер? — запитує Джен. Господи, Келлі послав копа. Порушення громадського порядку точно не допоможе розрядити ситуацію. — Я вже вам сказав: він залишиться в нас на ніч, — офіцер звертається безпосередньо до неї, ігноруючи Келлі. — Раджу вам повернутися завтра, — кидає погляд на Келлі. — Ви не можете змусити сина взяти собі соліситора. Ми намагалися. — Але він дитина, — каже Джен, хоча знає, що юридично це вже не так. — Він лише дитина, — тихо повторює вона, переважно для себе, згадуючи про різдвяні піжами й про те, як він просив її посидіти поруч, коли недавно підхопив норовірус. Вони провели всю ніч у ванній. Теревенили ні про що, вона витирала йому рота вологою фланеллю. — Їм до цього байдуже, та й до всього іншого теж, — з гіркотою промовляє Келлі. — Ми повернемося вранці, із соліситором, — каже Джен, намагаючись покращити ситуацію й умиротворити. — Прошу. Маємо зараз відправити разом із вами команду до вашого дому, — каже він. Джен мовчки киває. Криміналісти. Обшук у її будинку. Натовп. Джен і Келлі залишають поліційний відділок. Дорогою до авта й сідаючи в нього, Джен потирає чоло. Вона відчуває жар. — І що, ми справді просто поїдемо додому? — вимовляє вона. — Будемо сидіти й дивитися на обшук? У Келлі напружені плечі. Він дивиться на неї, чорнявий, із сумними, наче в поета, очима. — Уявлення не маю, холера.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx