12 з’являються перед очима й зникають — це наче намагатися роздивитися дно червоного ставка. Вона геть змерзла. — Ні!!! — низько, з надривом кричить вона. — Джен! — хрипко гукає її Келлі. Стільки крові. Вона кладе пораненого на під’їзну доріжку й схиляється, пильно оглядаючи. Вона сподівається помилитися, але вже хвилину певна: він відійшов. Жовте вуличне світло якось неправильно б’є просто в очі. Ніч оглушливо тиха. Після кількох хвилин шоку Джен розплющує примружені очі й підводить погляд на сина. Келлі забрав Тодда від жертви й обіймає його. Келлі стоїть до неї спиною, а Тодд обличчям — і пильно дивиться з-за батькового плеча з байдужим виразом. Він упускає ніж — і той падає на замерзлу доріжку зі звуком церковного дзвону. Він обтирає рукою обличчя — і лишає кривавий мазок. Джен вивчає його вираз обличчя. Може, він шкодує, а може, і ні. Вона не знає. Вона в змозі прочитати практично будь-кого, тільки не власного сина.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx