18 — Еллсворт, — автоматично відповіла я, легенько здригнувшись, коли це прізвище злетіло з моїх вуст. Адже воно було в минулому. — Насолоджуйтесь вашими книгами, містере… — Мореллі. Я кивнула й пішла геть, відчуваючи, як він поглядом проводжає мене до дверей, поки місіс Рівера пробивала для нього обидві книги. А я ж просто хотіла трохи спокою. Що найгірше в цій дрібній сутичці? Можливо, він мав рацію, і книги, які писала бабуся, справді були нереалістичними. Єдиною щасливою жінкою, яку я знала, була моя найкраща подруга Гейзел, але, оскільки вона була одружена менш ніж п’ять років, її думку навряд чи можна було б вважати об’єктивною. Через п’ять хвилин я заїхала на нашу вулицю, проминувши «Котедж Грентема», — це був найближчий бабусин об’єкт нерухомості з тих, що вона здавала в оренду. Він здавався порожнім, і це було вперше відтоді, як… та взагалі вперше. До Брекенриджа було всього пів години їзди, тобто будинки тут довго не стояли порожніми. Дідько! Я не домовилася про зустріч із розпорядником нерухомості. Про це, мабуть, було в одному з десятків непрослуханих голосових повідомлень або, можливо, в одному з тисячі непрочитаних електронних листів. Принаймні голосова пошта перестала приймати нові повідомлення, але електронні листи й далі накопичувалися. Я мусила взяти себе в руки. Решті світу було байдуже, що Деміан розбив мені серце. Я під’їхала до будинку, у якому виросла, і припаркувалася. На заокругленій під’їзній доріжці вже стояла орендована машина. Мама, мабуть, уже тут. Виснажлива втома розросталася, накриваючи мене з головою.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx