22 — А тепер, коли всі представилися, чи не випити нам, Джиджи? Я принесу тобі щось. Мама кинулася до мене з простягнутою рукою. Я проігнорувала її та сіла у велике крісло з широкою спинкою — єдине у вітальні, — занурившись у звичний комфорт. — І що саме видавець моєї видатної бабусі робить аж у Поплар-Гроув, у Колорадо? — Звичайно, вони тут, щоб підписати просту угоду щодо книжки. Мама обережно сіла на найближчий до мене край дивана й поправила сукню. — Про яку книгу мова? — запитала я безпосередньо в чоловіків. У мами було багато талантів, але письменницького дару серед них не спостерігалось, а я бачила достатньо угод щодо книжок, щоб знати, що видавці просто так не стрибають у літаки заради розваги. Крістофер та Адам розгублено перезирнулися, тому я повторила своє запитання: — Що це за книга? — Здається, вона без назви, — обережно відповів Крістофер. Кожен м’яз у моєму тілі стиснувся. Наскільки я знала, була лише одна книга, яку бабуся не назвала й не продала. Мама б не посміла… правда? Він важко ковтнув і глянув на мою матір: — Ми просто поставимо решту підписів і заберемо рукопис. Ви ж знаєте, Скарлетт не любила комп’ютери, а ми не хотіли залишати щось настільки цінне, як єдиний у світі оригінальний рукопис, на ласку богів доставки. Вони вимушено розсміялися, і до них приєдналася мама. — Про яку саме книгу мова? Цього разу я запитала у мами, і в моєму шлунку щось стиснулося.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx