24 — То вас обох звуть Джорджія? — запитав Адам, його голос став вищим. Я моргнула, коли шматочки пазла стали на свої місця, і розсміялася: — А це круто. Вона не просто укладала угоду за моєю спиною — вона видавала себе за мене. — Джиджи… — благала мама. — Вона назвалася вам Джорджією Стентон? — запитала я, приділяючи бізнесменам усю свою увагу. — Еллсворт, але так. Крістофер кивнув, його обличчя почервоніло, коли він усе зрозумів. — Це не так. Вона Ава Стентон-Томас-Браун-О’Меллі… чи досі Нельсон? Я не пам’ятаю, чи ти відмовилася від цього прізвища. Я підняла брови в бік мами. Мама схопилася на ноги й насупилася: — На кухню. Негайно. — Даруйте, ми на хвилинку. Я коротко усміхнулася ошуканим видавцям і попрямувала на кухню, бо хотіла отримати від неї пояснення. — Ти не зіпсуєш мені всього! — прошипіла вона, коли ми опинилися у приміщенні, де бабуся щосуботи щось пекла. На столі лежала гора посуду, а в повітрі висів запах зіпсованої їжі. — Куди поділася Лідія? — запитала я, вказуючи на безлад. — Я її звільнила. Вона лізла не у свої справи, — знизала плечима мама. — Чи давно ти тут живеш? — З часів похорону. Я чекала на тебе… — Та годі. Ти звільнила Лідію, бо знала, що вона розповість мені про твоє полювання за книгою. — Моїми венами струменів чистий гнів, стискаючи мої щелепи. — Як ти могла?
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx