25 Її плечі опустилися: — Джиджи… — Я ненавиджу це прізвисько з восьми років. Повторюю: припини його вимовляти, — огризнулася я. — Ти справді думала, що в тебе вийде вдавати мене? У них є адвокати, мамо! Урешті-решт тобі довелося б надати документи, що посвідчують особу. — Все було добре, поки ти не з’явилася. — А як же Гелен? — глузувала я. — Сподіваюся, ти не запропонувала цей рукопис без бабусиної агентки? — Я планувала залучити її, щойно вони зроблять офіційну пропозицію. Клянуся. Вони приїхали за книгою, щоб ознайомитися з нею. Я похитала головою від її абсолютної… У мене навіть не було слів для цього. Вона зітхнула так, ніби це я розбила їй серце, а на її очах виступили сльози: — Мені так шкода, Джорджіє. Я була у відчаї. Прошу, зроби це для мене. Аванс допоможе мені звестися на ноги… — Справді? — Я сяйнула очима в її бік. — Так річ у грошах? — Справді! — Вона грюкнула долонею по гранітній стільниці. — Моя рідна бабуся викреслила мене із заповіту через тебе. Ти отримала все, а я залишилася ні з чим! Провина колола незахищені шматочки мого серця, крихітні уламки, які жили в запереченні, так до кінця і не осягнувши, що не всі матері хочуть бути мамами, і моя була однією з таких. Так, бабуся викреслила її із заповіту — але не через мене. — Мамо, — сказала я, — немає чого давати. Вона не закінчила книгу, і ти знаєш, чому. Казала, що написала її тільки для сім’ї. — Вона написала її для мого батька! А я і є сім’я! Будь ласка, Джорджіє! У тебе є все це. — Вона жестом обвела кімнату. — Дай мені лише одну річ, і я присягаюся, що навіть поділюся з тобою.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx