26 — Річ не в грошах. Та навіть я не читала книжку, а вона хотіла її віддати. — Це каже дівчина, яка має мільйони. Я вхопилася за край кухонного острівця і глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїти серце, додати логіки ситуації, у якій не було нічого логічного. Чи мала я фінансову стабільність? Так. Але бабусині мільйони були призначені на благодійність — вона так заповіла. А мама не потребувала благодійності. Але вона була моєю останньою живою родичкою. — Благаю, люба. Просто вислухай умови, які вони пропонують. Тільки про це я і прошу. Зроби для мене бодай це. — Її голос затремтів. — Тім покинув мене. Я… зовсім без грошей. Її зізнання поцілило просто в мою щойно спустошену душу. Наші очі зустрілися: ідентичні відтінки того, що бабуся називала блакитним тоном Стентонів. Вона була всім, що я мала, і байдуже, скільки років минуло, скільки психотерапевтів прийшло й пішло, я так і не змогла позбутися бажання догоджати їй. Доводити свою цінність. Гроші були не тим каталізатором, який я собі уявляла. Та це свідчило про її характер, а не мій. — Я вислухаю, але й по всьому. — Тільки про це я і прошу, — кивнула мама із вдячною усмішкою. — Я справді залишилася заради тебе, — прошепотіла вона. — Просто випадково знайшла книгу. — Ходімо. «Перш ніж я почну тобі вірити». Коли чоловіки пояснювали умови, які пропонували моїй мамі, у їхньому тоні відчувався легкий наліт відчаю. Я бачила це в їхніх очах — усвідомлення, що остання книга Скарлетт Стентон — це золота жила, яка вислизає з їхніх рук, бо ніколи її по-справжньому не мали. — Я повинна зателефонувати Гелен. Упевнена, ви пам’ятаєте бабусину агентку, — сказала я, коли вони закінчили. —
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx