11 надію. Я не була певна, що зможу впоратися з мамою, коли в мені залишилася тільки злість. Але тепер я вдома, де зможу поновити сили, поки знову не стану цілісною. Підзарядитися. Саме це було мені потрібно перед зустріччю з мамою. Я попрямувала через дорогу до «Чайного столика» — того самого магазину, який бабуся допомогла відкрити одній зі своїх найближчих подруг. За заповітом, який вона залишила, тепер я була мовчазною партнеркою. Я була… всім. У мене стиснулося серце, коли я дорогою побачила табличку «Продається» на колишньому зоомагазині містера Наварро. Минув рік відтоді, як бабуся повідомила мені, що він помер, а його магазин був найкращою нерухомістю на Мейн-стріт. Чому тут не відкрилося щось інше? ПопларГроув заледве тримався на плаву? Ця думка скрутилася в моєму шлунку, як кисле молоко, коли я увійшла до книгарні. Пахло пергаментом і чаєм, до чого домішувалися запах пилу й атмосфера дому. Поки я жила в Нью-Йорку, я так і не змогла знайти в жодній книгарні нічого схожого на цей заспокійливий аромат. Із першим же ковтком повітря мої очі затуманив смуток. Бабусі не було вже пів року, і я так за нею сумувала, що ледве стримувала почуття, які наповняли мої груди, ніби я от-от провалюсь у порожнечу, яку вона лишила по собі. — Джорджіє? — Щелепа місіс Рівери на мить відвисла, перш ніж вона широко усміхнулася з-за прилавка, розмовляючи в цей час по телефону, який затискала між вухом і плечем. — Зачекай секунду, Пеґґі. — Вітаю, місіс Ріверо. — Я усміхнулася і помахала її привітному знайомому обличчю. — Не уривайте розмову через мене. Я просто заскочила. — Що ж, я рада тебе бачити! — Вона скосила погляд на телефон. — Ні, не тебе, Пеґґі. Щойно зайшла Джорджія! —
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx