12 Її теплі карі очі знову зустрілися з моїми. — Так, та сама Джорджія. Я ще раз помахала їй рукою, поки вони говорили далі, а потім пішла до секції романтичної літератури, де купа полиць була присвячена книгам, які написала бабуся. Я взяла її останній опублікований роман і глянула на суперобкладинку, з якої усміхалося її обличчя. У нас були однакові блакитні очі, а своє колись чорне волосся вона перестала фарбувати десь приблизно до сімдесят п’ятого дня народження — через рік після того, як мама вперше залишила мене на порозі її дому. На фото бабуся була в перлах і шовковій блузці, хоч у житті вона зазвичай була вбрана у брудний комбінезон для роботи в саду та крислатий капелюх, який міг кинути тінь на цілий квартал. Але усмішка на обкладинці була такою ж, як у житті. Я взяла ще одну, більш ранню книгу, щоб подивитися на іншу версію цієї усмішки. Двері дзенькнули, і за мить у проході за моєю спиною якийсь чоловік з мобільником біля вуха почав переглядати художню літературу. — Сучасна Джейн Остін, — прошепотіла я, читаючи цитату з обкладинки. Мене ніколи не переставало дивувати, що в бабусі була найбільш романтична душа, яку я зустрічала, і хоча сама вона була закохана й кохана лише протягом кількох років, проте більшу частину свого життя провела на самоті, пишучи книги про кохання. Навіть коли вона вийшла заміж за дідуся Браяна, вони прожили разом усього десять років, перш ніж його забрав рак. Можливо, жінки в моїй родині були прóкляті, коли йшлося про любовне життя. — Що це, трясця, таке? — голос чоловіка підвищився. Мої брови злетіли вгору, і я озирнулася через плече. Він тримав у руках книгу Ноа Гаррісона, де — уявіть собі — пара була зображена в класичній позі за мить до поцілунку.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx