13 — Так, я не перевіряв свою електронну пошту посеред Анд, тому вперше бачу нове, — говорив він у трубку. Чоловік ледь не кипів від гніву, коли взяв іншу книгу Гаррісона. Він поклав їх поруч — дві різні пари, проте поза та сама. Я точно взяла б цю книжку або якусь іншу з цього відділу. — Та вони ж цілком однакові, от у чому проблема. Що було не так зі старою… Так, я розлючений! Я їхав вісімнадцять годин і, якщо ти забув, перервав свою дослідницьку поїздку, щоб дістатися сюди. Кажу тобі, вони абсолютно однакові. Зачекай, я доведу це. Панянко? — раптом звернувся він до мене. — Так? Я трохи повернулася і глянула вгору — дві обкладинки майже торкалися мого обличчя. — Вони не здаються вам однаковими? — Так. Одну без проблем можна замінити на іншу. Я поклала одну з бабусиних книжок назад на полицю і подумки тихенько попрощалася з нею, так само, як робила щоразу, коли торкалася одної з її книжок у магазині. Чи буду я колись менше сумувати за нею? — Ясно! Та вони не мають здаватися однаковими! — огризнувся чоловік. Сподіваюся, це стосувалося бідолахи по той бік слухавки, бо, якщо таким тоном він говоритиме зі мною, це не піде йому на користь. — На захист вашого співрозмовника можу сказати, що всі його книжки здаються однаковими. Відстій, — пробурмотіла я. Трясця! Слова злетіли з моїх губ до того, як я встигла себе спинити. Гадаю, моя тактовність вимкнулася так само, як і мої емоції. — Вибачте… Я повернулася до нього обличчям і повільно зводила погляд угору, поки не побачила дві темні брови, здивовано підняті над такими ж темними очима. Ого!
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx