Однак Еммі це помітила, переводячи взір з мене на дочку, і про все здогадалася. — Ти ж не... — пробурчала вона. — Ти що, дозволив їй цим кермувати? Знизавши плечима, я озирнувся і почув, як хихоче Фінн, наша друга дочка. — Вона вже дістає до педалей. — Їй же дев’ять! — Ну ти ж дозволила їй пофарбувати волосся, — зауважив я, наче це було щось значно гірше. — Не порадившись зі мною, мушу зазначити. І чому-у-у-у я досі з тобою одружений? — Через помсту. — Еммі знову повернулась обличчям до дороги і пробурмотіла: — Мої страждання приносять тобі задоволення. Я розсміявся, нахилився і притягнув її до себе, огорнувши рукою шию. Поцілував вуста, і, оскільки був не в змозі стриматись, мої губи почали мандрувати по її щоках, носу і поверх окулярів до чола. Еммі любила, коли її цілували. Її повіки затремтіли, і вона немов розтанула в моїх руках. Боже, яка ж вона потішна. Щаслива чи нещасна, сумна чи гаряча — я завжди цінував те, що вона є в моєму житті. Її сила змушувала почуватися поруч щасливчиком, а слабкості розкривали в мені найкраще. Тільки з нею я міг впоратись із будь-чим. І після десяти років разом, двох доньок і сина — та неймовірного задоволення від процесу їхнього зачаття — я не мав жодного сумніву, що воно було того варте. Я провів великим пальцем по щоці Еммі, вдихаючи запах її волосся. — Кохаю тебе.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx