— Ми вже зачекалися... — невдоволено зітхнула Інді Джонс Ґрейсон, перш ніж її мати встигла відповісти. Я хихикнув і відсторонився. — Усі пристебнули паски? — Так! — пролунало у відповідь. — Шоломи? — Є! — перекрикнув сестер Вільям ІІ, що сидів позаду Ем. Насправді він Вільям IV, але оскільки я Вілл, а варіанти Віллі, Білл та Біллі нам не подобались, усі називали його просто Другий. — Міцніше тримайте свої телефони! — вигукнув я, тягнучись до кнопки. Щойно я її натиснув, під нами запрацювала гідравліка, і вже за кілька секунд ми мчали тунелем уперед зі швидкістю 50 км/год, а згодом і 60 км/год. — Швидше! — крикнула Фінн. Вагонетка хиталася, розгойдуючись на рейках, а прохолодний вітерець обдував наші обличчя. Ем вхопилася за поручень й не могла стримати усмішки. За ці роки ми розчистили дорогу між Тандер-Бей і Меридіан-Сіті, що дало змогу до чотирнадцяти хвилин скоротити маршрут, який автомобілем забирав годину. Зазвичай ми користувалися вагонами метро, але на випадок, коли потрібно лише дістатись від одного будинку до іншого в межах міста, я додав більше вагонеток і рейок для двостороннього руху. Сьогодні ми вже скористались тунелем, щоб потрапити до моїх батьків на вечерю, а тепер прямуємо через усе місто, попід річку і до самого собору Святого Кілліана. Проминувши тьмяний прохід, ми піднялися схилами і знову швидко спустилися вниз. Усередині все переверталось, а дитячі сміх і крики позаду оглушували.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx