Я помітив, як його щелепа напружилась. — Або ж... може, хочеш попрацювати з аніматроніками в гробницях? — поцікавився я. — Побути за лаштунками? Медден зиркнув на мене краєм ока, втім погляду не підвів. Але й не похитав заперечно головою, тож я вирішив дати йому зберегти свою гордість. — Заїду за тобою завтра о третій, — сказав я. Хлопець кивнув. Гаразд. Може, йому й не подобалося бути серед людей, та це не означало, що він не міг знайти своє місце у світі. Кілька років тому вчителі запідозрили в нього розлад аутистичного спектру, можливо, синдром Аспергера. Не те щоб це якось впливало на Медденові успіхи в навчанні. Йому все добре вдавалось. Лиш у соціальному плані він відрізнявся від інших дітей. Утім, зі спілкуванням усе було гаразд, коли хлопець справді цього хотів: наприклад під час тренувань із дідусем або ж як проводив час із Октавією. Він відмовлявся звертатись до спеціаліста, а Кай не бажав змушувати його вписуватися в загальноприйняті норми. Ну, погляньте лишень, наприклад, на нас. Якби ми були мірилом нормальності в ті часи, то Медсу ліпше не змінюватись. Я вже почав було спускатись, коли почув його голос. — А що таке L’appel du vide 1? — запитав він. Я зупинився і вирячився на нього, його темні очі нагадували чорний вир. — Ти де це почув? 1 Поклик порожнечі (фр.).
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx