— Не знаю, — сказав Деймон, вдивляючись у вікно. — Щоразу, коли я уявляв, як у мене буде своя сім’я, я завжди бачив маленьку дівчинку. Зробивши паузу, він усміхнувся тому, що відбувалося за вікном. — Ось поглянь на них, — мовив він мені. — Бенкс, Вінтер, Ем, Ріка... Жінки загалом вразливі лише тому, що їх вчать боротися в останню чергу. І я хочу, щоб у світі з’явилася така жінка, як вони. Я геть не сумнівався, що Октавія теж додасть нам клопотів. Мої діти були в рази спокійніші, за що я був вдячний. Окрім Інді. Вона не надто замислювалась, перш ніж щось утнути, а Ем звинувачувала мене, ніби я міг контролювати свої гени. Знадвору почувся гудок. Деймон затягнувся востаннє, і недопалок спалахнув оранжевим кольором. — Міка й Рорі... — оголосив він тих, хто щойно приїхав, і випустив дим. Я підвівся. — Тоді чекаємо Алекс. — Я попрямував до дверей. — Піду пошукаю дружину. — У кухонній коморі праворуч є чудовий закуток, подалі від чужих очей, — жартівливо натякнув Деймон. — Майже впевнений, що Даґа ми зачали там, якщо вам потрібно усамітнитись. Я пішов, усміхаючись про себе. Ем подобались катакомби. *** Десятьох дітей посадили в розкішний автобус із трьома нянями, Атос залишилася з нами, Аарона на ніч забрала мати Майкла. Будинок Крістів досі
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx